Минулого тижня сталося диво — за декілька годин по всій країні закрилися всі салони гральних автоматів, які до цього роками спокійно працювали під виглядом лотерей. І не було на це ради… А тут раптом ця рада знайшлась в особі нашого розгніваного президента. Можна було би повірити у його чудотворні здібності, але так не буває. Про те, як буває, буде моя різдвяна оповідка.
У закордонних буржуїв, поляків, німців та інших, є традиція збиратися на Різдво усією родиною. І не напиватися з цієї нагоди самогону, як у нас, а розповідати за столом оті самі різдвяні історії, які завжди закінчуються добре. Оскільки нині маємо те саме буржуйське Різдво, то слухайте, точніше, читайте мою історію, яка анітрохи не вигадана і була насправді. Це був 1990 рік. У вересні того року на хвилі революційного ентузіазму я практично сам робив по три півгодинні радіопрограми на тиждень та першу в історії Рівного міську газету. А ще був депутатом міськради. Аби усе встигати, я спав дуже мало, але завдяки фізкультурі та здоровому способу життя справлявся за десятьох. Аж поки це все мене на наздогнало. Сталося це надвечір біля пішохідного переходу від центрального універмагу через теперішню вулицю Чорновола, яка тоді вже не пригадаю як називалася. Перехід був не там, де тепер, а ближче до перехрестя. Уявіть, стою я не тротуарі, вмикається зелене світло, назустріч мені суне натовп людей. І всі вони, усі до одного, нижчі за мене на дві голови! Я стою серед них як стовп посеред жита і нічого не розумію! Що сталося? Де я і що зі мною? Напевно, так люди і божеволіють, подумав я у той момент. Стало шкода свого молодого життя, яке тепер завершиться у дурдомі… Це все тривало секунд десять, може, трохи більше. До того моменту, як я побачив на тій стороні вулиці людину нормального зросту. І загадка одразу роз’яснилася! Я зрозумів, що назустріч мені сунули тисячі дівчат-підлітків, які йшли зі стадіону, де щойно закінчився концерт популярної тоді групи «Ласковий май». Це були учениці місцевих профтехучилищ, до яких тоді тисячами вступали сільські двійочники. За модою того року ті дівчата усі без винятку носили взуття без підборів, а їхній середній зріст був метр п’ятдесят. А у мене тоді було майже метр дев’яносто! Пригадую, як радісно я тоді відходив від напівбожевільного стану. Як остаточно збагнув у ту мить, що чудес не буває! Ось таке зі мною тоді сталося водночас і чудо, і не чудо. І все врешті закінчилося добре. До чого тут Зеленський із гральними автоматами? До того, що він поки що, на відміну від мене колишнього, ще не відійшов від післявиборчого сп’яніння і досі вважає, що може все. Нічого, з часом усі ці миттєво закриті гральні автомати знову запрацюють. В інших місцях і під іншими вивісками. І працюватимуть аж до появи ще одного чудотворця. Яких, як ми вже добре знаємо, у природі не буває. Був один, але давно. 2020 років тому народився.