До театру я вперше потрапив у першому класі. Тоді нам безплатно роздали квитки на дитячу виставу із життя якихось королів. Театр був заповнений малюками, багато з яких сприймали те, що відбувалося на сцені, за правду. І тому дико верещали, коли ворог підступно підбирався до героїчного принца ззаду. Підказували принцу, щоб той обернувся.
Принц, якого на сцені зображав опасистий дядечко середніх років, робив вигляд, що не чує підказок. А що було робити, коли за п’єсою він мав побачити ворога дещо пізніше? Мені в той момент було незручно і за малюків, які сприймали казку за дійсність, і за акторів, яким ці малюки заважали належним чином грати їхні заздалегідь написані та завчені ролі добрих та поганих королів, принців, воїнів… Більше я на ті дитячі вистави не ходив — стало нецікаво. І ось тепер знову — 73 відсотки народу захоплено стежать за діями обраного ними «принца», щиро намагаючись підказати йому, що ззаду підступно підкрадається ворог. А «принц», як і належить, вдає, що нічого не чує і продовжує грати роль, написану для нього іншими людьми. Але ж це не спектакль, і ми не в театрі! Обраний згаданими відсотками «принц» не піде після вистави перевдягатися, щоб потім, знявши маскарадний костюм, рушити у магазин по ковбасу, як це робили театральні актори часів мого дитинства. Може, він і хотів би вже перевдягнутися, але не може. А скоріше за все, і не хоче. Чим погано — ходиш собі «принцом», їздиш по закордонах до справжніх королів… Навіть хазяйнувати намагаєшся як справжній принц. А не виходить. Бо із-за фальшивої корони виглядають вуха клоуна, якого ніхто, окрім отих відсотків, ніде не сприймає всерйоз… Що робити? Не знаю. Думаю, що варто почекати, поки оці глядачі остаточно захрипнуть, закликаючи обраного ними «принца» зробити хоча б щось розумне. На жаль, вийти із театру, щоб цього не чути і не бачити, не виходить. Принаймні мені особисто. Інші виходять. Точніше, виїжджають. Туди, де обирають справжню владу, а не перевдягнених акторів. А нам залишається дивитися ту п’єсу до кінця. Яким він буде — ніхто не знає. Бо це прем’єра!