Нещодавно познайомився з юнаком на імя Мухаммед. Власне, знайомився він не зі мною, а з дівчатами, що були поруч. Ніби нічого у цьому не було цікавого — наші дівчата щодня охоче знайомляться з іноземцями.
Мою увагу привернуло те, що розмова між дівчатами та Мухаммедом відбувалася нашою мовою. А як інакше? — запитаєте. Про те ж саме запитає і Мухаммед. Справді, якою мовою іноземець у Рівному має розмовляти із місцевими дівчатами? Арабською чи що? А ви пройдіться по місту і послухайте, як люди, які прожили тут усе життя, принципово по-нашому не говорять. І люди ці аж ніяк не араби, не турки, не азербайджанці, не поляки і не італійці. Це такі ж самі українці, як і ми, яким соромно говорити рідною мовою. Тому вони говорять мовою окупантів. Так було завжди — окупанти у Рівному, що московські, що польські, що німецькі, і не думали говорити по-нашому. Тому що вони були тут господарі. А ми на своїй землі були рабами, і щоб із рабів вилізти, слід було навчитися говорити чи то польською, чи то московською… І ніби окупації вже давно немає, а діти та онуки рабів досі соромляться рідної мови. Непросто було збагнути, що буде далі, якби не зустрівся мені отой Мухаммед, який виявився пророком, подібно до того пророка, на честь якого він був названий. Я згадав раптом, що вже не перший рік у Парижі найпопулярнішим іменем новонародженого є імя Мухаммед. І усі ці французькі Мухаммеди розмовляють між собою французькою, а рідною арабською — лише на молитві у мечеті. Так само буде і у нас. Наші місцеві Мухаммеди, а також діти, народжені від них українками, говоритимуть по-нашому. А що мечеті у Рівному немає — то вона буде, і не одна. А може, вона вже є, просто я про це ще не знаю. Там молитимуться Аллаху нові жителі нашого краю, які приїхали до нас не як колонізатори, а навпаки — приїхали за кращим життям і готові стати українцями арабського, турецького, азербайджанського чи узбецького походження. Поки що їх серед нас небагато. Але поки місцеві подружжя називатимуть дітей «нікітамі» та «аннамі», українських Мухаммедів ставатиме все більше. А років так за тридцять саме вони стануть справжніми патріотами і господарями нашої землі. А місцевим, які звикли бути рабами і прилаштовуватися до того, хто сильніший, навіть зручніше буде — не треба буде вчити арабську. Мухаммеди ж по-нашому говоритимуть. Звісно, якщо не збагнуть, що це не обов'язково — легше наших навчити. Наші це зроблять із задоволенням. Тому що патріоти.
