Як же довго тягнеться час! Ще десять днів десятки мільйонів українців будуть страждати, і лише 11 травня, якщо нічого не зміниться, перед ними нарешті відкриють зачинені на карантин музеї та бібліотеки! Нелегко доводиться нашому народу без цих закладів культури — мільйони людей знемагають у домашній самоізоляції, позбавлені нагоди відвідати найближчий музей та поміняти у бібліотеці книжки.
Кажуть, що найбільш сміливі та відчайдушні пробираються туди через задні двері, ризикуючи штрафом у сімнадцять тисяч гривень. Таємно домовляються з екскурсоводами та бібліотекарями і не завжди безплатно (а це ще одна стаття Кримінального кодексу), аби ті дали їм можливість хоч на мить доторкнутися спраглими за шість тижнів карантину очима до скарбів місцевих музеїв та бібліотек! Особливо страждають мешканці райцентрів та сіл, де усе на виду і де людина, що йде до бібліотеки, і у мирні часи привертала загальну увагу, а тепер і поготів. Доводиться йти до магазину за горілкою (її карантин не зачепив), щоб потім, вдаючи себе за п’яного, крадькома пробратися до бібліотеки, аби винести через вікно за пазухою щось із вітчизняної класики. Не смійтеся — у комуністичні часи стотисячні наклади творів усіляких мушкетиків та стельмахів розсилали по бібліотеках усього неозорого Союзу — від Балтики до Тихого океану, аби нести туди українське слово! Є документальні та неспростовні свідчення того, що книжками українських радянських письменників були наповнені бібліотеки усіх радянських тюрем і решти місць позбавлення волі. І не одна тисяча зеків, скрутивши самокрутки із сторінки тих книжок, милувалася, як нетлінні твори українських класиків перетворювалися на ароматний дим… Та годі спогадів — ще десять днів і заживемо! Заповнимо зали краєзнавчого музею та станемо в інтервальні черги до обласної бібліотеки. І стоятимемо там щодня… Поки базар не відкриють!