Нічого не можу із собою вдіяти. Щоразу, коли бачу портрет головного "радикала" чи щось про нього чую, згадую стару байку про двох дівчат, одна з яких запитує іншу, чи могла б та покохати радикала? І чує у відповідь: "Ради чого?". І тепер, коли нашу обласну раду очолив, перепрошую, радикал, я знову цю байку згадую.
Причина такої упертості моєї пам'яті проста — усі, хто пішов за отим Ляшком, такі самі "радикали", як я монгольський пастух. Просто хлопці швидко зорієнтувались і долучилися до компанії, через яку можна потрапити до влади. Коли заради влади народ пхався спочатку до партії Ющенка, потім до партії Тимошенко, потім до партії Януковича, це виглядало сумно, особливо коли знаєш цих "партійців" особисто. Коли ж люди полізли "до Ляшка", то стає вже не сумно. І на жаль, не смішно. Стає страшно. Бо коли у нас з'явиться шанс потрапити до влади через, наприклад, "партію говноїдів", не сумнівайтесь, бажаючих знайдеться дуже багато. Їх нічого не стримуватиме — ані сором, ані совість, ані щось іще з нормальних людських почуттів. Тому що коли йде боротьба за хоч яку владу, ні про що людське говорити не доводиться. Третій десяток років у нас демократія, і третій десяток років ми не можемо створити хоча би подобу справжньої політичної партії. Усі наші партії — фікція! Вони зникають і з'являються винятково тоді, коли це комусь потрібно. А виборці? А що виборці, коли вибору насправді немає? Коли навіть порядні ніби люди легко вступають щораз у нову партію, запевняючи, що саме тепер все по-справжньому. Хочеться їм вірити, а не виходить. Ось і потрапляють після цього до влади усякі, вибачте на слові, "радикали". Жодної секунди не сумніваюся, що історія вже найближчим часом подібно до води в унітазі змиє з нашого життя усіх цих "радикалів". Але запах, запах залишиться. Не вірите? Зайдіть до приймальні голови обласної ради. Ради чого? Читайте спочатку.
