Нині належить увесь час казати, що все погано. Не тому що погано конкретно тобі чи комусь із твоїх близьких, а тому що все погано довкіл. Криза, мовляв. Падіння виробництва, скорочення персоналу і таке інше. І що найголовніше, все найгірше ще попереду. Тут я згоден повністю. Усі там будемо. Мене інше цікавить. Не те, що поки не видно на вулицях голодних громадян, які просять щось поїсти. Професіонали не рахуються. З цим вже давно все ясно. Ще з тих часів, як на підприємствах роками не платили зарплату, а працівники були собі живі-здорові, харчуючись усі ці роки, треба думати, святим духом. Так-от, не це привертає увагу. Інше зовсім. Давайте разом подумаємо: якщо тепер криза і все погано, значить, учора не було кризи і все було добре?
Нині належить увесь час казати, що все погано. Не тому що погано конкретно тобі чи комусь із твоїх близьких, а тому що все погано довкіл. Криза, мовляв. Падіння виробництва, скорочення персоналу і таке інше. І що найголовніше, все найгірше ще попереду. Тут я згоден повністю. Усі там будемо. Мене інше цікавить. Не те, що поки не видно на вулицях голодних громадян, які просять щось поїсти. Професіонали не рахуються. З цим вже давно все ясно. Ще з тих часів, як на підприємствах роками не платили зарплату, а працівники були собі живі-здорові, харчуючись усі ці роки, треба думати, святим духом. Так-от, не це привертає увагу. Інше зовсім. Давайте разом подумаємо: якщо тепер криза і все погано, значить, учора не було кризи і все було добре? Чи я щось не так подумав? Якщо все і насправді було добре півроку тому, то чому ми всі про це мовчали? Чому не казали один одному про те, як нам усім добре, як життя покращується з кожним днем. Як ми купуємо нові товари, відпочиваємо на теплих морях, будуємо житло, вчимося їздити на нових автомобілях. Може, я не вловив, але здається, нічого такого ніхто не говорив, у газетах про це не писали, по радіо не повідомляли, по телевізору не показували. То добре було нам чи ні? Ті, хто ще пожив при старій комуністичній владі, скажуть, що мої слова їм щось дуже нагадали. Ви не помилилися. За комуністів ми справді публічно раділи щодня новим досягненням у промисловості й сільському господарстві, науці, культурі та спорті. Все кращими ставали наші медицина і освіта, а наука взагалі йшла вперед до космічних висот. Про все це нам говорили щодня преса, радіо і телебачення. Ми ж поміж собою увесь час скаржилися, що нам погано. Що того не вистачає, того не дістати, туди не поїхати… Коли ж комунізм пішов у історію й у нас настали довгоочікувані свобода і демократія, ми стали тими, ким хотіли стати. Нас вже ніхто не примушував щодня казати, що у нас усе добре. І ми почали усі говорити про те, що нам погано, досягнувши таким чином того, що хотіли. Чи, може, я щось плутаю? Чи, може, придбавши нове авто чи побудувавши новий маєток, ви біжите розповідати про це усім? Навпаки. Ви продовжуєте скаржитись на те, як вам нелегко, як дорожчають бензин і будматеріали, як непросто робити бізнес у «цій країні» і таке інше. Висновок простий — ми почуваємо себе комфортно лише тоді, коли можемо вільно розповідати усім, як нам тяжко, як нам нелегко, як нам скрутно. Коли так, то ми всі маємо тішитися тою кризою. Нарешті про те, що нам погано, можна говорити скільки завгодно і навіть більше! Це ж радість яка! Та щось не видно радості особливої. Може, тому що радіємо ми не так, як інші народи, а навпаки. Наша радість — це скарги на тяжке життя. І тому коли хтось вам у черговий раз розповідає про те, що йому дуже нелегко, розумійте це правильно — це він так радіє. Але не кажіть йому про це ні в якому разі. Радійте так, як він, так само розповідаючи, як ви постраждали від кризи. І буде тоді всім нам радість. Радість по-нашому.
