Це було ще на початку вісімдесятих років минулого століття. Я тоді занадто довго затримався у післяопераційній палаті міської лікарні — чомусь не припинялася кровотеча з носа, прооперованого лікарем на прізвище Флейман. Аби звільнити місце для новоприбулого післяопераційника, мене перевели на два дні до іншої палати, де було не шість ліжок, а лише два. На її дверях мовою агресора було написано «Для ИВОВ и УВОВ».
Отак я мимоволі став «учасником» — абревіатура УВОВ означала «участнік вєлікой отєчєствєнной войни», а ИВОВ — «інвалід» тої самої війни. Це було зловживання, і мені тоді було соромно. Вже потім я почав задумуватись, чому в тій країні все було для «участніков» та «інвалідов»? Чому, аби отримати елементарне обслуговування та необхідні товари, слід було або мати потрібних знайомих, або бути інвалідом чи учасником війни, що завершилася ще до мого народження? Відповідь виявилася простою — усі пільги для «учасників» потрібні насправді не їм, а тим, хто ці пільги розподіляє. У тій самій лікарні, яку я згадав на початку, двомісна «палата для інвалідів» була таким собі резервом, куди в разі потреби можна було покласти потрібну людину, аби та не задихалася у шестимісній. Але вже тоді з часу так званої ВОВ минуло майже сорок років. Учасників ставало все менше, а потреба у «резерві» — все більшою! Що лише не вигадували. Кому лише не давали пільг, аби мати що вкрасти під їхнім прикриттям. Придумали спочатку «афганців», потім «чорнобильців», потім «дітей війни»… Але це все було не те. Аж поки не настав 2014-й. Ще у липні того року я передбачив майбутнє нашестя «учасників», яке обіцяла досі не оголошена війна з Росією. Не вірите — почитайте: https://rivnepost.rv.ua/news/deshcho-pro-uchasnikiv. Як бачите, я все передбачив правильно, але масштабів майбутніх оборудок уявити собі не міг. Минуло понад п’ять років, і все стало так само як колись за часів комунізму. Пільг для учасників бойових дій, яких тепер скорочено називають УБД (замість колишніх УВОВ), стало стільки, що не пропхнешся. Я не маю на увазі самих учасників війни, яких щиро поважаю і якими пишаюся. Мова про тих чиновників, що наплодили для УБД купу пільг, які або непотрібні, або неможливі. Непотрібними, як на мене, є оголошення про те, що «УБД обслуговуються позачергово». Тому що черг у нас вже не залишилось. Звісно, окрім квартирної, в якій ти можеш спокійно стояти вісімсот років, будь ти хоч тричі УБД. Із неможливих пільг найбільш яскравою виявилась безкоштовна «земля під забудову». Тому що коли давати земельні ділянки усім, хто має посвідку, що він УБД, української землі вже не вистачить. Хіба що на Донбасі, але його ще слід у тих кацапів відвоювати. З цим у нас проблеми — неоголошена війна якось завмерла і не продукує останнім часом нічого, окрім чергових тисяч і тисяч УБД. Такими темпами за двадцять років у нас усе чоловіче населення, здатне носити зброю, перейде до категорії УБД. А пільга, яка для всіх, вже не пільга! Але бюрократи все одно щось придумають! Треба ж мати резерв!
