Смик

292 0

Ми у соцмережах:

Смик

Ми познайомились на баскетбольному майданчику у спортзалі педінституту восени 1978 року. Я, студент-першокурсник, прийшов туди записатися у секцію баскетболу, оскільки секції футболу в інституті не існувало. Тренер запропонував мені зіграти у тренувальному матчі аби побачити чи справді я щось можу. Отут проти мене і опинився верткий і швидкий хлопчина, якого всі кликали «Смик!». Ми досить жорстко стикнулися і навіть обмінялися кількома не дуже ввічливими словами. Так і познайомилися. Виявилося, що Смик – це прізвище!

Наш спільний баскетбол був недовгим. Сашко все частіше пропускав тренування, поступово помінявши спортивний зал на актовий. Там він грав, співав, декламував із шаленим успіхом – написати вірша було для нього справою кількох хвилин! Але і там він довго не затримався. Причина проста – у його несамовито талановитій голові народжувалося по два проекти в день!

З того часу Олександр Смик пролітав повз мене мов комета – на чолі чергового проекту із яскравим хвостом із послідовників та просто тих, кого він захоплював своїм словом! Варто мені було піти в екскурсоводи, як там вже був Смик, якого мені ставили у приклад за вміння працювати з людьми. Щойно я подався у журналісти, як Смик був уже там, зачарувавши усіх без винятку журналісток! А потім він написав тексти пісень для понад половини учасників першої легендарної «Червоної Рути» у Чернівцях. Потім підказав мені спосіб створити міське радіо, познайомивши із чудовими людьми…Потім він очолив осередок якоїсь партії, потім став чиновником, потім готельєром…

Він виникав несподівано, зачаровував усіх своїми ідеями, а потім кудись зникав аби винирнути у новому місці із новим проектом. І при цьому увесь час писав нові чудові пісні!

Чому він не став таким знаменитим і багатим як той же Меладзе? Відповідь проста – він був Смик! Такий самий як і в двадцять років – коли спочатку першим проривався під баскетбольне кільце, а потім кидав це все, бо побачив попереду щось іще більш яскраве!

Останнім часом ми майже не бачились, а коли і бачились, то на ходу. Пригадую як зробив при зустрічі комплімент його новій пісні, яку вже замовляли у ресторанах. А потім запитав про здоров’я – чув що він мав з цим здоров’ям проблеми. Він відповів, що не знає,скільки йому ще залишилось. Сказав, що боїться не встигнути зробити все, що задумав, заспівати все, що написав.

Саме тоді я вперше по-справжньому зрозумів, що життя не вічне… Було це років з двадцять тому. Після чого я лише читав у пресі відгуки про його нові проекти, нові пісні, нові концерти і так далі. Тому що це був Смик – невтомний і оптимістичний до останнього дня.

І цей день настав… Прощавай, Смик!

Микола Несенюк.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також