До цієї теми я повертаюсь вже не перший десяток років. Тема ця — наші співвітчизники, які починають кожен новий день із перегляду, прослуховування або читання ворожих новин. І тому дивляться на світ і самих себе не власними, а ворожими очима. Це триває вже четвертий десяток років і кінця цьому не видно. Ніби не було і немає жодної незалежної України, в якій більшість нинішніх українців встигла народитися і вирости. Попервах я думав, що справа тут у звичці — колись, ще за комуністів та їхньої імперії під назвою СССР, новини з тодішньої спільної для нас усіх столиці були справді цікавіші за новини з Києва, які виглядали на їхньому тлі поганою пародією. Ось і звик народ до цього, як звикають до куріння цигарок і потім не можуть від цієї звички відмовитись. Можливо, так воно колись і було.
Але тепер, коли ворог щодня стріляє по нас з усього що може, як можна щодня дивитися їхні наскрізь брехливі новини? І не просто дивитись, а потім ще довго і нудно доводити, що то була брехня, з таким виглядом, ніби це не було ясно одразу. Цим займаються цілі батальйони українських оглядачів, експертів та інших авторитетних у певних колах персонажів. У той же час просту звичайну правду дізнатися ніде. Просто почути нормальну об’єктивну інформацію, а не чужу брехню з її подальшим «разоблачєнієм». Здається, я нарешті зрозумів причину цього загадкового ніби явища і саме тому зараз про це пишу. Мені й раніше здавалося, що все, що верзуть нині наші численні «критики» ворожої пропаганди, я вже багато разів чув. Лише не міг згадати, де саме і коли саме. І лише тепер збагнув, що наші «аналітики» роблять те ж саме, що робили півстоліття тому на телебаченні і в пресі СССР тодішні «палітічєскіє абазрєватєлі». Ці люди переконливо і талановито роками розвінчували «буржуазную прапаганду». Завдяки їм ми знали усі подробиці брудних махінацій на виборах США, політичної та економічної корупції та організованої злочинності, що процвітали у не окупованих СССР країнах Європи, а також Америки, Азії та Африки. Нам розповідали всю правду, не шкодуючи злих епітетів та образливих порівнянь. Всю правду про них. Про те, що насправді робиться у нас, ці оглядачі не розповідали. Тому що про життя в СССР тодішня державна пропаганда відверто брехала. І це знали всі. Знали всі й про те, що спроба сказати правду про події в СССР, а не у США, могла принести неприємності. Тому існував чіткий розподіл функцій — одні брехали нам про життя у нас, інші розповідали всю правду про життя у них. Звісно, що перших ніхто не слухав, а другі були дуже навіть популярними. Вам це нічого не нагадує? Хіба у нас тепер не те ж саме — одні брешуть нам про наше життя у «телемарафоні», інші розповідають всю правду про ворогів. Чому не кажуть правду про нас? А навіщо зайві проблеми? Ворог, хоч і озброєний і страшний, далеко, а своя влада поряд і ніхто з нею сваритися не хоче. Страшно нашим пропагандистам, бояться вони своєї влади так само, як її боялися їхні колеги у ті часи, коли нинішніх ще не було на світі. Час минув — страх залишився. То що там збрехали вчора вороги?
