Останнім часом мене тривожить наша місцева демографія. І ось чому. Споконвіку в Рівному жили і як могли працювали люди різних національностей та віросповідань. Так було у всіх без винятку європейських містах, де знаходили собі місце найбільш винахідливі та підприємливі. У першій половині минулого століття Рівне було рідним містом для євреїв, поляків, чехів, росіян, німців, ну і власне українців, які, приїжджаючи з навколишніх сіл, надавали місту нашого національного забарвлення.
Після другої світової війни та у повоєнні роки німців, поляків та євреїв із різних причин у Рівному майже не залишилось. Потроху повиїжджали і чехи. Зате до нас на "будови п'ятирічки" з'їхався народ з усіх кінців Союзу. Разом із новоприбулими викладачами "водного" та військовослужбовцями місцевого гарнізону вони надавали нашому місту інтернаціонального міського колориту, потихеньку вростаючи в наше життя і в нашу землю. Усе це припинилося двадцять років тому, коли люди поїхали не до нас, а від нас. Тисячі рівнян нині піднімають економіку Італії, Португалії, Німеччини, Іспанії, Ізраїлю, США і навіть, перепрошую, Росії. Що ми маємо навзамін? Практично самих лише мешканців ближніх та дальніх сіл, які займають місця тих, хто поїхав. Це, звичайно, дуже добре, але місто тим і відрізняється від села, що у ньому постійно з'єднуються традиції та навички дітей різних народів. А з ними у нас тепер — проблема. Не їдуть до нас з-за кордону. Ні з-за нового, ні з-за старого. Окремих Ахмедів та Мухамедів, Вінченцо та Джованні, які пускають у нас свої тонкі поки що корені, можна не рахувати. Наголошую — поки що. Тому що за історичними законами місто або має приваблювати до себе іноземців, або перестати бути містом і стати селом. Сільська доля Рівному, сподіваюсь, не загрожує, яку б децентралізацію не вкучурили нам нинішні народні обранці. А хто і звідки до нас приїде? Нині до Європи посунули сотні тисяч африканців та азіатів мусульманської віри. До нас у цей же час неминуче поїдуть жителі Донбасу самі знаєте якої віри. Добре це чи погано? Як на мене, нам би в Рівному не завадила тисяча-друга арабів, які доповнили б тисячу-другу донбасян. Цей, даруйте на слові, людський бутерброд допоміг би місту стати більш динамічним, додавши усім, і місцевим, і приїжджим, енергії для здобуття майбутнього собі та своїм дітям. Але немає цього поки що. Усі араби до Німеччини хочуть. Наші, гадаю, теж не проти, але хто поїде сюди? Якою буде свіжа кров нового покоління рівнян, які будуватимуть на місці нинішнього Рівного місто двадцять першого століття? Хочеться вірити, що не гіршою, а може, і кращою за ту, що поповнювала наше місто у минулі роки і зробила Рівне таким, яким воно нині і є.
