Про свята писати не люблю. Тому що для мене свято — це кожен новий день, тому довелося би писати щодня — жити коли?
Щодо свят офіційних, то їх занадто багато. Що не день, то міжнародне свято яких-небудь збирачів полуниці чи любителів японських рибок. Тому для себе святковий день я визначаю так: коли навколо Обарова, Тинного, Омеляни, Житина та інших приміських населених пунктів люди пораються на городах — жодного свята немає, коли на ж городах нікого немає, а люди ходять «у чистому», свято є! Тому таке всенародне свято, як День Конституції, яку відзначено у календарі червоним, і є вихідним днем, насправді святом не є. Бо народ у цей день — на городах! Чому так? Напевно тому, що для усіх нас та Конституція нічого не значить. Ніхто цю Конституцію не читає, а головне — ніхто її не дотримується, починаючи з перших осіб держави. Решту «червоних» свят у календарі ви знайдете самі і самі ж визначите, що для вас є святковим днем, а що — навпаки. З одним лише днем неувязочка виходить — із Днем Незалежності. Не може поки народ визначитися — це справді свято, чи так собі — ще один вихідний? І не треба зневажати тих, хто у цей день не йде у вишиванці на гуляння, а вирушає поратися на город. Тому що святкувати можна лише те, що цінуєш! Я не про чиновників, які готові святкувати що завгодно і коли завгодно, особливо коли під це святкування можна списати невідомо на що трохи бюджетних коштів. Я про нормальних людей, які, власне, і мають визначити — чи є День Незалежності справжнім святом, чи черговим «святом праці», тобто просто додатковим вихідним днем, який можна присвятити власним справам. За себе відповісти, зізнаюсь, не готовий. Ніби розумію, що незалежність — це добре. А коли подивлюсь на ті мармизи у телевізорі — так починаю сумніватися. Не у тому, що незалежність — це добре, а у тому, що незалежність має бути саме такою. Бо нашу незалежну державу чомусь весь час очолюють такі… люди, поруч з якими не хочеться не те що святкувати, а й просто знаходитися на одному гектарі під час відомого процесу. Звідси бажання аби у нас був ще один день незалежності — незалежності від усієї цієї сволоти. А де його взяти? Як ту сволоту подолати, коли вона розмножується швидше за щурів і сидить усюди? Упевнений, що таке свято у нас коли-небудь точно буде. Чи співпадатиме воно із нинішнім Днем Незалежності, чи буде в інший день, не знаю. Знаю лише те, що коли ми будемо дбати насамперед про власний город, це справжнє свято незалежності ще довго не настане. А 24 серпня залишатиметься для більшості з нас «святом праці». Що цікаво — владу це влаштовує!
