Нинішню молодь непросто здивувати. Чим молодші хлопці та дівчата, тим більшу кількість інформації за секунду вони знімають зі своїх електронних пристроїв.
Як наслідок, вони зовсім не довіряють словам живих людей більш старшого віку, які розповідають про те, що було на світі до появи айфонів, інстаграмів і всього іншого. Газети вони теж не читають, тому я це пишу не для них. А для їхніх батьків чи дідів-бабусь. Може, перекажуть. Отож чи знаєте ви, що були такі часи, коли у Басівкутському водоймищі можна було купатися? Коли від самого пляжу тягнулися нескінченні (як тоді виглядало) плавні, де серед комишів водилися дикі качки, а про рибу годі й казати… Коли можна було взяти напрокат за п'ятдесят копійок на цілий день човна-плоскодонку і уявивши себе Робінзоном, блукати у цих плавнях. Коли вода на так званому солдатському пляжі, що навпроти головного, була така чиста і прохолодна, а пощипана гусьми трава така лагідна… Ось побачите, коли ви розкажете це вашим дітям, вони не повірять. Або скажуть, що це було ще за часів Наполеона або Чингізхана (їм все одно). Навіть не намагайтесь їх переконати в тому, що чистий та затишний став перетворило на стічну канаву всього лише одне покоління їхніх земляків. Те саме, що пообгороджувало високими парканами свої потворні садиби одразу за ставком. Археологи стверджують, що люди в районі Басового Кута живуть вже понад десять тисяч років. І усі вони, від зовсім древніх із кам'яними сокирами до майже сучасних, добре розуміли, де саме біля річки можна селитися, а де не можна, щоб цю річку не знищити. Чому розуміли? Бо не закінчували водного інституту, чи як там його тепер називають. Тому що єдине, чого в цьому навчальному закладі можна було насправді навчитися, — це те, що можна все! Можна отримати диплом і захистити дисертацію, не знаючи як слід усі літери абетки. Можна поставити хорошу оцінку тому, хто нічого не знає і знати не бажає. Можна зробити ректором колишнього директора тракторної бази. І нікому за це нічого не буде. То чому тоді цим випускникам було не знищити річку Устю і мальовничий Басівкутський ставок? Їм і справді нічого за це не буде. Так само як не буде Усті та Басового Кута. Варіантів два — або чисті річки та ставки у Рівному, або національний університет водного господарства та природокористування. Вірю, що природа таки переможе колись цих «природокористувачів». І наші правнуки знову побачать чисті Устю та Басів Кут. Ми з вами вже не побачимо. Із нас і спогадів вистачить.
