Знаєте, що мене найбільше вражає за кордоном, коли цей кордон не російський чи білоруський? Навіть більше, ніж вражає – змушує вірити в якісь невідомі сили. Не вгадаєте, бо цей предмет – газети.
Точніше, не самі газети, а те, що вони завжди сьогоднішні. Де б ти не прокинувся, хоч у польському містечку, хоч на французькому курорті, хоч у норвезькому порту, хоч на площі британського міста, хоч у центрі Вашингтона, хоч де-небудь у Сінгапурі – вийдеш на вулицю і побачиш кіоск із сьогоднішніми (!!!) газетами. Так у них і взимку, і влітку, і на свята, і під час літніх відпусток, і навіть на Пасху! Кожного дня свіжа газета. І так вже триста років! Ну чого, скажіть, їм не спиться і не лежиться? Ну хто їх там підганяє? Хто змушує випускати щодня нову газету без свят та вихідних? Для них, для іноземців, так питання не стоїть. Ранкова газета у них — це те ж саме, що ранковий автобус чи електричка – завжди за графіком. Інакше не буває! Саме тому у них усе не так, як у нас. Не скажу, що краще, скажу, що не так. Бо сам колись давно, ще у дев’яності роки минулого століття, намагався зробити оцю газету, ту саму, яку ви тепер читаєте, майже щоденною. Абсолютно щоденна газета у нас неможлива – немає друкарні, яка би працювала без вихідних. Жодної на усю країну! Але і п’ять разів на тиждень більшість із вас, дорогі мої читачі, купувати газету не хотіли. Тому спроби мої попрацювати так, як за кордоном, закінчилися невдачею. І я добре знаю чому. Ми ж не які-небудь німці, які зранку біжать на роботу, читаючи свіжу газету за сніданком чи по дорозі. У нас понеділок, як відомо, тяжкий день. Чому тяжкий? Не знаю. Тяжкий і все. Тож у понеділок ні до кого не підходь. Лише у вівторок ми нарешті починаємо приходити до тями і на пропозицію щось зробити відповідаємо, що треба подумати. Думаємо до середи, коли нарешті визначаємося, що саме слід зробити. У четвер беремося до роботи, а там вже й п’ятниця, коли перед обідом вже слинка тече… Потім субота із походом на базар, потім неділя, в яку працювати гріх, а потім тяжкий понеділок. І так усе життя. Які тут щоденні газети? Запитаєте, і що з того? Нічого. Просто все більше і більше у нас знаходиться людей, які вже не хочуть жити за таким тижневим циклом. Ці люди хочуть щось таки робити. І тому виїжджають ешелонами. Куди? Туди, де щоранку свіжа газета. Отак.
Микола НЕСЕНЮК.
