Популярній в народі особі варто триматися подалі від цього народу, аби цієї популярності не втратити. Прикладів цьому безліч. Мені чомусь згадалася історія, що мала місце у Рівному наприкінці 70-х та на початку 80-х років минулого століття.
Тоді одним із тренерів нашої футбольної команди «Авангард» було призначено футболіста із всесоюзною славою — колишнього захисника київського «Динамо» та збірної СРСР. Коли прізвище Володимира Трошкіна вперше оголосили на стадіоні у Рівному, місцева публіка зустріла це оголошення оваціями. Ще б пак — така людина у Рівному! Та згодом оплески трибун на адресу видатного футболіста ставали все тихшими. Від матчу до матчу публіка виявляла все менший ентузіазм з приводу присутності на тренерській лаві колишньої знаменитості. Причин було декілька. Можливо, усі чекали від зіркового тренера чудес, а їх явно не спостерігалося. А може, люди просто звикли до нього і через це колишнє захоплення зійшло нанівець. Та ще й сам тренер, що мешкав у нашому місті, аж ніяк не подавав прикладів поведінки, якої очікують від кумира. Щось подібне відбувається нині з колишнім президентом Грузії, який під шалені оплески прибув до України і заявив, що буде «боротися з бандитами». Під час першого приїзду Михайла Саакашвілі до Рівного у залі, де він виступав, не було де стати. Минув певний час. Полум'яні промови запального грузина викликали щораз менший ефект — бандити якось не дуже боялися прибулого з Грузії борця з ними. Як наслідок, колишньому президенту симпатичної нам усім Грузії доводиться нині їздити по Україні як якомусь Ляшку, збираючи навколо себе місцевих «борців із бандитами». У Рівному з цим проблем, ясна річ, не було. У нас завжди знайдеться достатньо бажаючих поборотися з усім поганим за все хороше з перспективою потрапити до більш високого депутатського або чиновницького крісла. Нинішні місцеві «саакашвілісти» добре всім відомі. Не сумніваюся, що вони усе життя мріяли піти у рішучий бій проти «бандитів». Просто нагоди не було. Тепер нагода є. Одна проблема — чи за тим «борцем із бандитами» вони пішли? Чи не зарано залишили інших «борців», разом з якими теж можна потрапити у жадані керівні кабінети? Чому я так думаю? Тому що популярність колишнього президента Грузії падає настільки стрімко, що незабаром близькості до нього будуть соромитись, а не пишатися нею, як тепер. Хоча що я таке верзу про сором? Сором'язливих у політиці не буває. Бувають лише більш чи менш розсудливі. Он подивіться на двічі обраного від Рівного нардепа Осуховського. Хто і коли його тут бачив? А коли не бачили, то й не скажуть про нього нічого поганого. А він знову приїде на вибори, і за нього знову проголосують. Тому що аби бути популярним, слід від людей подалі триматися. Але я, здається, з цього і починав.
