Старшокласником, холодними зимовими вечорами, я полюбляв заходити до Сашка. Його мама дуже часто працювала у другу зміну, тож досить простора квартира була у повному нашому розпорядженні. Зазвичай нас збиралося троє-четверо: ми слухали музику, дивилися телевізор, грали у карти, розповідали анекдоти… Коли були гроші, купували пляшку дешевого вина і влаштовували вечерю, підсмаживши на закуску картоплі.
Під час такої вечері нас і застукала якось тьотя Люся, мати Сашка. Чи то вона раніше прийшла з роботи, чи то ми засиділися… На запитання, що ми тут робимо, я показав настінний відривний календар, який тоді висів у кожній оселі. На кожному листку того календаря, окрім числа, дня тижня та місяця було зазначено, яка видатна подія відбулася того дня. Що за дата тоді була, я вже забув: чи то річниця революції у Ботсвані, чи то день солідарності із народом Камбоджі, чи то день народження якогось діяча… Оце, — кажу я тьоті Люсі, — ми і святкуємо, сідайте з нами! Із почуттям гумору в Сашкової мами усе було гаразд, та й сперечатися зі мною, вона це знала, було марно. Тож і надалі кожну нашу зустріч у Сашка ми звіряли із тим настінним календарем. Це було чудово: нам не треба було чекати офіційного свята із вихідним днем — ми самі собі це свято влаштовували, коли мали для цього час і настрій! Це все я згадав цього понеділка, коли увесь світ був занепокоєний поширенням вірусу, падінням ціни на нафту та біржовою кризою. Лише України це все не стосувалося — наша країна у понеділок відпочивала… Відпочивала від так званого «міжнародного жіночого дня», про який решта світу, окрім країн колишнього «совка», і не здогадувалася. Загалом я не проти — хочуть люди раз на рік подарувати жінкам квіти лише за те, що вони жінки, — на здоров’я! Вільні люди у вільному світі вільні робити що забажають! Але увесь понеділок мене, і я думаю, що не лише мене, супроводжувало відчуття якогось абсурду. Втрачався повноцінний робочий день, за який можна було багато зробити і багато заробити! Заради чого? Щоб наш всенародно обраний комік «привітав жінок»? А що йому? З нього й так увесь світ глузує. Бо якби з подібним «привітанням» виступив той же прем’єр Великої Британії, того прем’єра одразу б забрали до дурдому! Але я не про це. Не про те, що ідіотизм «жіночого свята» ще довго буде нашою ганьбою у цивілізованому світі. Нема на це ради! Я про інше! Про те, що якби у нас вдома тепер висіли оті відривні календарі, то ми б дізналися, що сьогодні, 12 березня, день незалежності держави Маврикій та день народження співачки Лайзи Мінеллі, а завтра, 13 березня, день обрання Франциска Першого римським папою! І так кожен день! Є що відзначати та святкувати. Але увечері. А зранку — на роботу!