Усі ми тепер несподівано опинилися ніби у машині часу. Подумайте: нинішні сорокарічні рівняни вже не можуть уявити, що колись у місті був лише один базар, який цілком поміщався у круглій будівлі, м’ясному павільйоні та кількох відкритих ятках навколо. Що на місці нинішніх ринків були колись парки, сквери, спортивні майданчики. І що місто з тими ж, що й тепер, двома сотнями тисяч жителів, чудово без тих базарів існувало.
Ну, не зовсім чудово, були проблеми. Але якби мені запропонували якимось дивом повернутися у місто, скажімо, 1986 року, я не вагався б жодної хвилини. Цього міста, з чистими вулицями та клумбами повсюди, міста, не заставленого скрізь брудними автомобілями, вже ніхто як слід не згадає. Тепер є така нагода — базари закрилися через спалах вірусу. Але нині не 1986?й, усе необхідне для життя спокійно можна придбати у численних продовольчих супермаркетах. Щоправда, торгово-розважальні центри на період карантину не працюватимуть. Ну то й що? 1986?го їх теж не було, але народ не скаржився на нестачу розваг. Розваги — не ковбаса: їх можна влаштувати самим, причому зовсім безплатно. Або майже безплатно. Головне — не ходити усім містом тими базарами! Повірте, такого немає більше ніде! Лише у Рівному увесь центр перетворено на суцільний базар, куди люди йдуть як до місця єдиної розваги. Згадайте, де ви останній раз зустрічалися з колишніми колегами по роботі, колишніми однокласниками чи однокурсниками, просто з давніми знайомими? Згадали? А чому саме на базарі? Чому не у бібліотеці, наприклад? Пригадую, як у крихітному італійському містечку Предаццо усюди бачив вказівники на бібліотеку. Так, фраза «як пройти в бібліотеку» там не лише фрагмент кінокомедії! А у нас? Куди ми підемо, коли не матимемо змоги піти на базар? Що нам його замінить? Не знаю. Якось не виходить уявити собі сучасних рівнян із вгодованими шиями і всім, що нижче, на спортивних майданчиках — їм би туди, де можна закусити! А може, не треба тої машини часу? Не треба того 1986?го? Ми ж бо знаємо, що було потім. Потім були базари! Тому давайте думати, що нинішня карантинна машина часу відсилає нас не у минуле, а у майбутнє. У те майбутнє Рівне, де нам усім буде куди піти, окрім базарів!