Ніколи не любив писати статті до визначних дат та ювілеїв, хоча доводилося. Чому не любив? Тому що стаття до ювілею означає, що без ювілею та чи інша людина, подія, організація уваги не варта. А писати слід про те, що варто уваги. Аби вам, читачам, це було цікаво. І цього разу про ювілей не писатиму. 75-річчя Володимира Висоцького, якому з цієї нагоди вже у котрий раз будуть присвячені концерти, телепрограми, творчі вечори тощо, наштовхнуло мене на просту та досить несподівану думку. Висоцький, який вже давно став класиком з усіма належними атрибутами, за інших обставин ще міг би і тепер жити поміж нас. Що то справді за вік — 75 років? Тож я спробував уявити, яким би тепер був кумир мільйонів радянських людей 70-х років, якби не пішов із життя у 1980-му. Результат роздумів на цю тему виявився невтішним. Гадаю, що Висоцькому певним чином пощастило, що він не дожив до розвалу соціалізму.
Ніколи не любив писати статті до визначних дат та ювілеїв, хоча доводилося. Чому не любив? Тому що стаття до ювілею означає, що без ювілею та чи інша людина, подія, організація уваги не варта. А писати слід про те, що варто уваги. Аби вам, читачам, це було цікаво. І цього разу про ювілей не писатиму. 75-річчя Володимира Висоцького, якому з цієї нагоди вже у котрий раз будуть присвячені концерти, телепрограми, творчі вечори тощо, наштовхнуло мене на просту та досить несподівану думку. Висоцький, який вже давно став класиком з усіма належними атрибутами, за інших обставин ще міг би і тепер жити поміж нас. Що то справді за вік — 75 років? Тож я спробував уявити, яким би тепер був кумир мільйонів радянських людей 70-х років, якби не пішов із життя у 1980-му. Результат роздумів на цю тему виявився невтішним. Гадаю, що Висоцькому певним чином пощастило, що він не дожив до розвалу соціалізму. Він так і залишився у рамках епохи, про яку вже тепер згадують цитатами із його пісень. Не буду нічого вигадувати. Просто згадаю ще одного літературного кумира радянських людей тих самих 70-80-х років минулого століття — Михайла Жванецького. Його твори тих часів поруч із піснями Висоцького напрочуд точно, а ще й неймовірно талановито з неповторним гумором, відтворили наше тодішнє життя. Відеозаписи мініатюр Жванецького "Дефіцит", "На складі", "Збори на лікеро-горілчаному заводі" та багато інших у виконанні Райкіна та Карцева з Ільченком досі викликають захоплення, так само як виконання молодим Жванецьким його класичного монологу із словами "Нормально Григорій — Чудово Костянтин!". І хто тепер Михайло Жванецький? Шкода, але колишній кумир мільйонів перетворився поступово на придворного блазня московської влади. Техніка написання текстів у нього і досі на рівні, але народ вже не сміється над новими жартами Жванецького, не цитує його творів, не збирає записи його нових виступів. Чому так сталося? Невже талановитий письменник так змінився? Гадаю, що не змінився. Він і раніше був такий самий. Просто тоді правду можна було говорити лише через гумор, а тепер як завгодно. Та й не був ніколи Жванецький проти влади. Він не закликав повалити соціалізм, він лише сміявся з нього. Тому що був бідний і знав життя ізсередини. Тепер він багатий і не знає життя. Тому й не пише талановитих творів. Добре, що є книжки з його старими оповіданнями та записи старих концертів із його творами. Бо як письменник Михайло Жванецький (хай буде здоровий) вже давно помер. Думаю, що те ж саме сталося б із Володимиром Висоцьким, який теж ніколи не виступав проти влади, а просто талановито і часом із неповторним гумором співав про те, що бачив довкіл. Боюсь, що якби він не помер у 1980-му, то у Росії б нині тиражували його пісні про героїзм російських солдатів у Афганістані та Чечні, про "ісконно русскій" Севастополь та іншу фігню. У свої 75 років Висоцький був би тепер дуже багатим. Чому ні? Якщо він у 70-ті залюбки їздив співати усюди, де платили, то тепер від би брав не менш ніж по 10 тисяч "зелених" за корпоратив. Не подумайте, я нікого ні в чому не звинувачую. Просто спробував пояснити, чому не люблю усілякі ювілейні дати. Бо справжнє мистецтво, справжня пісня, справжнє оповідання і, без зайвої скромності, справжня газетна стаття або робиться талановито, або не робиться. І ювілеї тут ні до чого.
