За відлигою знову, як ведеться, прийдуть морози. А разом із ними повідомлення у пресі та на телебаченні про кількість замерзлих та заходи, що вживають для обігріву тих, хто не має де грітися. Молоді та хвацькі журналісти називають це тепер "допомогою знедоленим". Що то за "знедолені", звідки вони взялися і куди подінуться потім — авторів "гарячих сюжетів" не цікавить. Знедолені — і все. Дивуватися тут немає чому. Чим молодша людина, тим більше речей здаються їй вічними або такими, що були завжди. Часу задуматися про те, що було на цьому чи іншому місці раніше, у них немає. А чого думати — уперед треба дивитися. І це теж нормально — усі ми такими колись були. Нам казали у дитинстві, що колись були багаті і бідні, а тепер нема, завдяки радянській владі та комуністичній партії. Звідки ці бідні та багаті взялися — нам не пояснювали. Казали лише, що це погано, що усі мають бути рівними. І ми, молоді та недосвідчені, над цим не задумувались. Тим більше, що "знедолених" тоді серед нас не було.
За відлигою знову, як ведеться, прийдуть морози. А разом із ними повідомлення у пресі та на телебаченні про кількість замерзлих та заходи, що вживають для обігріву тих, хто не має де грітися. Молоді та хвацькі журналісти називають це тепер "допомогою знедоленим". Що то за "знедолені", звідки вони взялися і куди подінуться потім — авторів "гарячих сюжетів" не цікавить. Знедолені — і все. Дивуватися тут немає чому. Чим молодша людина, тим більше речей здаються їй вічними або такими, що були завжди. Часу задуматися про те, що було на цьому чи іншому місці раніше, у них немає. А чого думати — уперед треба дивитися. І це теж нормально — усі ми такими колись були. Нам казали у дитинстві, що колись були багаті і бідні, а тепер нема, завдяки радянській владі та комуністичній партії. Звідки ці бідні та багаті взялися — нам не пояснювали. Казали лише, що це погано, що усі мають бути рівними. І ми, молоді та недосвідчені, над цим не задумувались. Тим більше, що "знедолених" тоді серед нас не було. Виключно за кордоном, у країнах капіталізму. У нас же усі були майже однаковими і, як я тепер розумію, страшенно бідними. Водночас на вулицях ніхто не замерзав, принаймні нам про це не повідомляли. Тепер у нас капіталізм, тепер у нас є бідні і багаті. А також ті самі "знедолені", про страждання яких розповідають молоді журналісти. Та на відміну від колишнього закордонного капіталізму, про який нам розповідали у дитинстві, наш нинішній капіталізм зростав перед нашими очима у нашій безпосередній присутності і навіть за нашої участі. Звідки ж узялись оці "знедолені"? Війни ніби не було, землетрусу теж, повеней чи інших стихійних лих, які могли б зруйнувати житло і залишити людей без даху над головою, теж особливо не спостерігалося. Епідемій усяких теж в останні роки не пригадаю. Що було, так це так звані "структурні зміни в економіці", внаслідок яких тисячі людей втратили свої робочі місця і знайшли нові. Пишу про це ствердно, бо точно знаю, що насправді безробіття немає. Той, хто хоче заробити на життя, завжди зможе це зробити, звісно, не завжди стільки, скільки йому б хотілося, і не у такий спосіб, який був би для нього бажаний. То звідки ж тоді стільки "знедолених"? Не подумайте лише, що я не вірю в їхні злидні чи з них глузую. Навпаки — глибоко співчуваю і розумію їхні труднощі. Навіть готовий допомогти. Але лише за однієї умови. Умова проста — перш ніж отримати допомогу, "знедолений" має розповісти усю правду про те, як він опинився у такому становищі. Не байки про "згорілу хату", а правду. Поки вони думають, спробую відповісти за них сам, без жодного ризику помилитися. Причин "знедоленості" є дві — пияцтво і безвідповідальність. Причому і те й інше майже одночасно. Тому що будь-яку біду, навіть каліцтво, людина здатна перенести гідно і залишитися серед нормальних людей, не переходячи у розряд "знедолених". Достатньо лише попросити допомоги і (увага!) не пропити її. Особисто знаю багатьох людей, які мали усі шанси стати "знедоленими", але не стали такими. Біда може статися з кожним, і не варто зарікатися. Але з кожної біди є хоч якийсь вихід. Безвихідь, а за нею і "знедоленість", виникають лише тоді, коли метою кожного нового дня є "сто грам", після яких можна не дуже перейматися усім іншим. Був би молодшим, написав би, що доля кожного з тих, хто нині не має даху над головою і засобів для існування, може стати сюжетом якщо не для роману, то хоча б оповідання. Тепер такого не напишу. Бо всі ці "романи" будуть практично однаковими, різниця буде лише у тому, хто, скільки і в який спосіб пропив та розтринькав. А це вже на третій раз нецікаво. Знову наголошую, що зовсім не вважаю, що бездомним не слід допомагати. Але розповідаючи про них, молодим журналістам варто піти трохи далі. Спробувати дізнатися у того "знедоленого", де поділися його дім та родичі і як він дійшов до такого життя. Дізнатися правду, а не звичні у таких випадках вигадки. І додавати цю правду до кожного нового репортажу про "знедолених". Тих самих, які отримавши допомогу, зігрівшись і попоївши, знову підуть шукати "сто грам", навіть не подумавши про можливість піти працювати і заробляти собі на життя. А навіщо, якщо в тих, хто працює та заробляє, все так само закінчується "ста грамами". То яка, власне, різниця, де і в яких умовах ті "сто грам" випити? І чи варто заради цього працювати, коли "сто грам" можна знайти і так. Як саме? Запитайте у "знедолених", вони розкажуть, якщо захочуть. Або якщо "сто грам" за це поставите.
