Мені пощастило — я встиг відслужити у війську до 1979 року, коли почалася війна в Афганістані. Під глухий акомпанемент цієї війни ми прожили майже десять років. Чули про загиблих, бачили тих, хто звідти повернувся, знали тих, хто не хотів туди потрапити і робив задля цього усе можливе. Також було відомо і про те, що декому служба в Афганістані була вигідна — звідти привозили усілякий дефіцит у вигляді шкіряних плащів, дублянок, стереомагнітофонів…
Офіційно тоді казали, що наші війська зайшли до Афганістану «на прохання місцевого уряду», аби допомагати відновлювати невідомо ким зруйноване господарство і обороняти країну від невідомих ворогів. Ті, хто там був, нічого не розповідали. Точніше, не так — розповідали про бойові зіткнення та запеклі бої, уникаючи при цьому згадки про те, з ким були ці бої й навіщо. Нічого не змінилося і після афганської війни. Вже у незалежній Україні учасники тої війни почали називати себе «воїнами-афганцями» і поводитись зверхньо. Як герої поруч із цивільними, які не нюхали пороху. Мене, як вчителя мови, обурював насамперед сам термін «воїни-афганці». Які вони афганці? Вони українці! А з іншого боку, як їм було себе називати? Не загарбниками ж, правда? Упродовж усієї війни в Афганістані причиною того, що наших солдатів посилали туди, називався так званий «інтернаціональний долг». У чому він полягав і кому хто був «должен» — ніхто не пояснював. Дарма було запитувати про це і наших «воїнів-афганців», які так і не зізналися ні всім, ні самим собі в тому, ким вони були насправді. Вони «виконували наказ» і дуже не любили розповідати подробиць. Вже потім русня назнімала про ту війну кінофільмів, брехливих з першого до останнього кадру. З цим ми і прожили понад тридцять років, віддаючи шану «воїнам-афганцям», які насправді були вбивцями, що напали на незалежну державу, сіяли там смерть і довічну ненависть. Навіщо я про це тепер? Все просто — проти нас тепер ведеться така ж сама війна, як війна в Афганістані. Наші вороги, вбиваючи українців, виконують «інтернаціональний долг». І можливо, коли-небудь вцілілих від української зброї вояків називатимуть там «воїнамі –укрАінцамі». І не треба цьому дивуватися — ми самі були такими по відношенню до Афганістану і почасти залишаємося такими досі. А дарма — історія має вчити не лише наших ворогів!
