Уперше я побачив його років із десять тому. Не його самого, а портрет на великому рекламному щиті у центрі столиці. Зупинюсь, аби дещо пояснити. Є у пострадянських країнах такий бізнес — заробляти на марнославстві. Це коли людина прагне бути знаменитою, але не має для цього здібностей. Вищеназваний бізнес пропонує такій людині за її гроші славу на будь-який смак. Хоч по телевізору можуть щодня показувати.
Хоч на обкладинках журналів портрети друкувати, а потім ці обкладинки на білборди розвішувати. Так-от саме на такому білборді я його вперше і побачив. На кольоровому фото він був у "костюмі Шумахера", тодішнього чемпіона світу з автоперегонів. Хто цими перегонами цікавиться, знає, що кожен охочий може купити (дуже дорого) повне екіпірування будь-якого автогонщика. Так ось наш герой купив вбрання Шумахера і знявся у ньому для журналу. Але вразило мене не лише це. Головним було обличчя під автогоночним вбранням. На цьому обличчі був практично повний список симптомів усіх основних психічних захворювань. Унікальна людина, — подумав я тоді, — і навмисно купив той журнал, аби почитати, хто такий оцей Зорян. Прочитане доповнило побачене — не людина, а живий посібник для психіатрів-початківців. Я не кажу, що цей Зорян точно хворий на голову, бо всі ми, як доводить наука, трохи страждаємо на той чи інший психічний розлад. Але щоб одразу стільки і в одній людині! У подальші роки я періодично зустрічав його портрети перед кожними виборами — Зорян куди тільки не висувався, але далі депутата Київської міськради так і не пішов, причому вдруге його вже не обрали. Та куди ж ти подінеш оцю кипучу енергію десятка психічних патологій? Особливо, коли до цієї енергії додаються гроші. Звідки? А яка різниця? Ну скаже він, що в нього сестра-бізнесмен чи друзі багаті, чи ще щось зморозить у стилі наших "чесних політиків". Звісно, що майдан без Зоряна не обійшовся. Не знаю, що він там робив конкретно, але за регулярністю потрапляння на сцену та у телекамери він був із перших. Власне, там практично усі такі були. Із відхиленнями. Бо нормальні люди по домівках сиділи, а там були усі такі. У хорошому смислі слова. Врешті Зорян потрапив у міністри замість публічно заарештованого. І став знаменитий, поїхавши за державний кошт до Непалу разом із близькою до себе жінкою. Власне, я не про це. Я про інше. Чому в нас до влади потрапляє усяка сволота, я приблизно розумію. Не можу зрозуміти іншого — чому замість тої сволоти до влади щораз приходить Зорян. Не лише цей, про якого нині мова. Бо ж усі наші "революціонери" — це варіанти Зоряна, хіба що патологій психічних на обличчі та у погляді менше. А далі все як завжди. Або умовний Зорян стає сволотою, або на його місце приходить та сама сволота. Не вірите? Подивитесь, кого назначать тим міністром замість Зоряна, і переконаєтесь, що я мав рацію. Якби ви знали, як мені хочеться помилитися хоча б цього разу. Але на жаль…
