Зворотний відлік

722 0

Ми у соцмережах:

Зворотний відлік

Першим телевізійним серіалом у моєму житті був 50-серійний документальний фільм «Лєтопісь полувєка», зроблений на честь «пятідєсятілєтія совєтской власті» рівно півстоліття тому.

Тоді я ще не знав, що у тому фільмі була суцільна брехня — малий був. Зате намагався уявити, яким буде стосерійний серіал, коли минуть наступні півстоліття. А поки я оце фантазував, ювілеї пішли один за одним. Якщо не дивитись довкіл, а лише слухати радіо та дивитись телевізор, можна було подумати, що усі ми лише тим і займались, що готувались до чергової річниці чи то «революції», чи то «перемоги», чи то «комсомолу», чи ще чогось. Звісно, що насправді народ думав про те, де купити ковбаси. А про ювілеї думало начальство, через що «річниць» ставало щораз більше, а ковбаси щораз менше. Навіть не знаю, що б сталося, якби і народ услід за начальством заходився думати винятково про відзначення «славних дат». Не скажу, що усі без винятку, але дуже багато з нас почали тоді розуміти — влада, що не здатна більше ні на що, окрім організації липових «трудових вахт» на честь чергового ювілею, навряд чи принесе нам щось добре. Остаточно я збагнув це у віці сімнадцяти років, коли мене, юного учня слюсаря, забрали з роботи, аби доручити «заґрунтувати» білою фарбою тканинні стенди, на яких згодом написали «Від вахти перемоги до вахти на честь…» вже забув чого. Що цікаво — той величезний плакат за кілька днів повісили просто навпроти вікон нашої квартири, там, де тепер мозаїка «700 років городу Ровно». Тож снідаючи перед тим як йти на роботу, я щодня бачив витвір власних рук, який, як вже тоді було ясно, нікому не був потрібен. Ну хто тоді міг подумати, що син «першого секретаря горкому», який тоді ще ходив до школи, вже у наступному тисячолітті перевершить батька у здатності безперервно говорити дурниці з розумним виглядом? Хто міг повірити, що ніхто з тодішніх «юних піонерів» навіть не згадає цього року про «столєтіє вєлікого октября»? Але сталося саме так. Нинішня наша влада розумніша за колишню — вона вже не займається безглуздими ювілеями, хоч рецидиви трапляються. І не лише влада — будь-який керівник, почувши від підлеглого про бажання «відзначити ювілей», намагається такого працівника позбутися. Тому що інші часи настали. Сьогодні розумні люди вже не рахують десятиліття з дня пам'ятних дат. Вони рахують гроші. І цьому можна було лише радіти, якби найрозумніші з них не рахували не свої, а наші з вами гроші, які вони навчилися розкрадати на очах у всього світу. Тому знаєте, чого я найбільше хочу в останні дні «року сторіччя великого жовтня»? Хочу, аби діти перших секретарів, які знову попролізали до влади, цікавилися іншими датами. Щоб вони рахували не дні до чергового ювілею, а роки, які їм ще належить відсидіти за все ними зроблене. Досвід є!


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також