Днями розмова була у добрій компанії. Не ділова, а так собі. А про що можуть так собі говорити люди, яким вже за сорок? Звісно, що не про нові марки айподів чи айфонів. Кожна розмова тих, хто старший за компанію Майкрософт, неминуче веде у минуле, коли не було того, що є тепер, і було таке, чого тепер нема. Дивного висновку ми дійшли внаслідок короткого обговорення минулого нашого краю і його, тобто того ж нашого краю, сучасності. Спочатку згадали, що тридцять років тому в Рівному у дві, а той у три зміни працювали меблева фабрика, м'ясокомбінат, пивзавод, кондитерська фабрика, молокозавод і ще багато різних підприємств, куди ми усі тоді ходили на роботу.
Днями розмова була у добрій компанії. Не ділова, а так собі. А про що можуть так собі говорити люди, яким вже за сорок? Звісно, що не про нові марки айподів чи айфонів. Кожна розмова тих, хто старший за компанію Майкрософт, неминуче веде у минуле, коли не було того, що є тепер, і було таке, чого тепер нема. Дивного висновку ми дійшли внаслідок короткого обговорення минулого нашого краю і його, тобто того ж нашого краю, сучасності. Спочатку згадали, що тридцять років тому в Рівному у дві, а той у три зміни працювали меблева фабрика, м'ясокомбінат, пивзавод, кондитерська фабрика, молокозавод і ще багато різних підприємств, куди ми усі тоді ходили на роботу. Було сказано і про те, що більшість тих підприємств або зникли взагалі, або працюють набагато менш інтенсивно, аніж тридцять років тому. Зауважте, що нічого особливо оригінального у цій розмові не було, про це говорять усі й усюди, особливо комуністи перед виборами. Згоден, говорять усі, але не договорюють. Спочатку про минуле, коли за наявності м'ясокомбінату ковбаси у магазинах не було. Так само наявність у місті працюючого молокозаводу не означала наявності у продажу масла, якого теж не було. Те ж саме було з цукерками-шоколадками, меблями й усім іншим. Усі ми десь працювали і щось виробляли, а у продажу нічого не було. Тепер від м'ясокомбінату залишилась лише згадка, зате м'ясних магазинів із повними полицями ковбас скільки завгодно. Так само з усім іншим. Висновок простий — аби у продажу було пиво, зовсім не обов'язково у місті має бути пивзавод. І так далі. У чому, запитаєте, загадка такого перетворення? Чому раніше заводи і фабрики працювали, а нічого не було, а тепер, коли заводів-фабрик стало у сто разів менше, усюди є скільки завгодно усього? Відповідь не така проста, як ви подумали. Будь-який пенсіонер вам скаже, що раніше було краще. Бо хоч і не було тої ковбаси, але якби вона була, він міг її купити. Тепер він може купити ковбасу. Але небагато. Бо за гроші. Тому й незадоволений. Грошей мало. А у кого їх багато? Не у тих же керівників області, районів і міст, які цілодобово і безкорисливо задля нашого блага трудяться! Але ми відійшли від теми. Від того, що і звідки береться у нашому житті взагалі і у продажу зокрема. Аби повернутися, слід перечитати Карла Маркса. Який писав про те, що своєю працею людина створює певну вартість, тож кожна людська праця має свою ціну. Тож для того, щоб щось купити, слід спочатку щось продати. У нашому випадку кожен із нас має продати або те, що сам зробив, або продати комусь свою працю. Якщо ж твоя праця коштує менше, ніж треба для того, аби купувати усе, що тепер є у вільному продажу, винуватець цього ти сам. Працювати треба краще. Як ви гадаєте, чи погодилися зі мною мої співбесідники? А ви погодились? Отож. То може, краще переходити на розмови про оті айфони та айподи? Їх у нас вже точно ніколи не виробляли. Може тому вони такі якісні й досконалі.
