На початку 2000-х у Київ масово переселялися вихідці з інших областей. Це був звичний процес, який триває рівно стільки, скільки існує людство — столиця-бо дає набагато більше можливостей для освіти, кар'єри чи просто заробітку.
Цікавим тоді було те, що серед «нових киян» яскраво вирізнялися «донецькі», які або переводили свій бізнес до столиці, або засновували новий. Причому одразу ж платили удвічі більше, ніж ті, хто робив те ж саме до них. Пригадую, як побігли тоді у напрямку «донецьких» львівські журналісти, відштовхуючи одне одного у намаганні зайняти краще місце і миттєво забувши про свою «національну свідомість». За рік-два дотепні кияни почали розповідати анекдоти, в яких багаті та простакуваті донеччани зайняли місце «нових руських». Ще за два роки розпочався перший Майдан — столиця ще не була готова так швидко прийняти «донецького» президента. Що було далі — усі добре пам'ятають: президенту з Донецька довелось тікати до Росії, а замість багатих «донецьких», які вже укорінилися в столиці, до Києва рушили тисячі інших «донецьких», які втікали і продовжують втікати від «руського міра». Про них кияни вже не розповідають анекдотів — занадто близько до них нові переселенці. У кожному будинку, в кожному магазині, в кожній «конторі». На відміну від своїх земляків-скоробагатьків, які приїхали десять-п'ятнадцять років тому, вони не прагнуть встановити «свій порядок», а навпаки — намагаються якомога непомітніше розчинитися у житті мегаполіса. Видають їх лише номери автомобілів із донецькою серією АН, яку не дають замінити на київську чинні закони про «реєстрацію громадян». Ну і, звичайно, мова, яку ні з чим не переплутаєш. Сказати, що «донецькі» за ці п'ятнадцять років змінили Київ — це нічого не сказати. Так звані корінні кияни, чиї бабусі поприїжджали колись до столиці із сіл та містечок в радіусі сотні-другої кілометрів, зовсім тихі стали. Ностальгують за «горадом, каторава нєт», і за першої нагоди їдуть за кордон. В основному до Польщі, як і всі. Навіщо я про це все написав? Тому що у Рівному нині відбувається те ж саме, що було у Києві п'ятнадцять років тому. Різниця лише в тому, що до нашого міста їдуть не «багаті донецькі», а «багаті сарненські». Цікаво буде спостерігати за тим, як вони змінять наше місто або навпаки — як місто змінить їх. Принаймні шансів на те, що наступним міським головою у нас буде «сарненський», дуже багато, хоч із першої спроби це поки не вдалося.
