Ви не забули, на чому ми зупинилися минулого тижня, коли йшлося про дві проблеми, які заважають нам жити по-людськи? Правильно, на другій проблемі. Полягає вона у нас самих. У нашому небажанні за все платити, у прагненні отримати якомога більше усього безплатно. Каюсь, сам таким був у дитинстві, коли вчителька розповідала нам про комунізм, за якого усе буде безплатно. Ми, малі, раділи, що житимемо у такі щасливі часи, уявляли собі картину, коли за яких-небудь двадцять років можна буде безплатно їсти скільки завгодно смачних цукерок і морозива. Причому самих себе виробниками тих цукерок та морозива ми не бачили зовсім. Ми хотіли бути космонавтами, а хто для наших кораблів вироблятиме безплатно все необхідне — не задумувались. Що з нас було взяти — діти.
Ви не забули, на чому ми зупинилися минулого тижня, коли йшлося про дві проблеми, які заважають нам жити по-людськи? Правильно, на другій проблемі. Полягає вона у нас самих. У нашому небажанні за все платити, у прагненні отримати якомога більше усього безплатно. Каюсь, сам таким був у дитинстві, коли вчителька розповідала нам про комунізм, за якого усе буде безплатно. Ми, малі, раділи, що житимемо у такі щасливі часи, уявляли собі картину, коли за яких-небудь двадцять років можна буде безплатно їсти скільки завгодно смачних цукерок і морозива. Причому самих себе виробниками тих цукерок та морозива ми не бачили зовсім. Ми хотіли бути космонавтами, а хто для наших кораблів вироблятиме безплатно все необхідне — не задумувались. Що з нас було взяти — діти. Тепер цим комуністичним дітям по 50-70 років. Саме вони мерзнуть на зупинці в очікуванні безплатного тролейбуса чи електрички з пенсійним посвідченням у кишені. Спробуй скажи їм, що це погано — загризуть живцем! Бо залишились тими самими дітьми, які не замислюються, звідки оце безплатне береться. Хто має платити за оті безплатні електрички та тролейбуси? Так, за ті самі, в які інколи зайти страшно. А що ви хочете за безплатно? Вимагати комфорту та належного обслуговування може лише той, хто за це заплатив і якщо йому не сподобається, може заплатити комусь іншому. Тільки так. Інакше не буває. Вибір один — або гризти безплатну солдатську кашу, вириваючи один в одного, бо на усіх не вистачить, або їсти смачну їжу за гроші, вибравши те, що до вподоби. Одночасно і того й іншого не буває. Можете заперечити, сказати, що в Америці голодних годують безплатним супом. Так, годують. Тих, хто насправді не може цього супу купити. Тим, хто опинився останнім і соромиться цього. У нас же навпаки. Ми не стидаємося брати безплатне, а пишаємося цим! Між тим, якщо серйозно, то все, що ти взяв безплатно — ти вкрав. Тому що взяте тобою було кимсь зроблене, а ти за це не заплатив. Держава заплатить, кажете? То чого тоді ображатися на маленькі пенсії? Беріть, що дають! Розумію, що в кожного своя доля, у кожного свої обставини. Але головна проблема саме у безплатності! Сільський дядько шкодує грошей на капусту, бо має на городі свою, безплатну. Про те, що витрачена ним на вирощування цієї капусти праця коштує грошей, він якось не думає. А дарма! Ще двісті років тому було відомо, що праця — це товар, за який слід платити. Нас же півсотні років примушували працювати безплатно. Пам’ятаєте, шановні пенсіонери, як ви школярами їздили «на буряки»? Вам за це заплатили? Із цього і почалося. Не хочу, щоб тут вийшла лекція з політекономії. Хочу просто попередити: доки у нас пенсіонери безплатно їздять у транспорті, нічого не буде. Бо вигідна оця уся безплатність тим, хто ці послуги розподіляє. Навіть на похованні бездомних, як виявилося, можна заробити. Бо безплатна яма теж комусь вигідна. А щоб вигідно було усім, достатньо не брати нічого безплатно, але й не давати нікому нічого безплатно теж. Просто, скажете? Зовсім ні. Подивіться на зупинку тролейбуса.
