У далекій вже юності довелося мені провести понад два роки у "рядах вооружонних сіл СССР". Завдяки вмінню так-сяк зв'язувати слова докупи мені часом вдавалося уникати особливо нелегкої і принизливої роботи. Більш досвідчені солдати залюбки користувалися допомогою кмітливого "салабона" у написанні листів своїм коханим "на гражданкє". Не раз бувало, що поки мої товариші прибирали туалети, чистили дрібну як горох картоплю чи марширували по плацу, я диктував черговому "старослужащєму" романтичні рядки, адресовані дівчині, яка обов'язково мала чекати на батьківщині справжнього солдата.
У далекій вже юності довелося мені провести понад два роки у "рядах вооружонних сіл СССР". Завдяки вмінню так-сяк зв'язувати слова докупи мені часом вдавалося уникати особливо нелегкої і принизливої роботи. Більш досвідчені солдати залюбки користувалися допомогою кмітливого "салабона" у написанні листів своїм коханим "на гражданкє". Не раз бувало, що поки мої товариші прибирали туалети, чистили дрібну як горох картоплю чи марширували по плацу, я диктував черговому "старослужащєму" романтичні рядки, адресовані дівчині, яка обов'язково мала чекати на батьківщині справжнього солдата. Чого я лише тоді не вигадував! Мої "замовники", які насправді нудилися від неробства, очікуючи "дємбєль", поставали у надиктованих мною листах мужніми воїнами, які хоробро долають усі незгоди складної та небезпечної служби. Ще тоді серед нас ходила байка про хвалька, який розпочинав листа додому словами: "Пішу тєбє, родная, із горящєго танка…". У ті часи це сприймалося винятково як анекдот — солдатські побрехеньки про власні "подвиги" мали певну межу, за яку ніхто не наважувався перейти. По-перше, ми розуміли, що війна — це святе! По-друге, дякували долі, що ми хоч і у війську, але не на війні. За кілька років розпочалася війна в Афганістані, про яку ніхто не знав правди тоді і не знає правди досі. Та навіть найбільш хвалькуваті із тих моїх знайомих, хто там був, чомусь не розповідали про свої подвиги. Думаю тому, що це було занадто страшно. Зухвало брехати про війну, власне як і про армію, як мені здається, можуть лише ті, хто ніколи не був на тій війні чи у тій армії. Саме вони є авторами тисяч сучасних творів на цю тему. Власне, може так і треба — той хто справді ходив на смерть, цікаво про це не розкаже. До певного часу у нашому суспільстві зберігалася певна межа між правдою про війну і анекдотами про неї. Їх якось не перемішували. Тепер, слід розуміти, це все у минулому. Я так почав думати після того, як один дуже відомий нардеп збрехав, що його батько згорів у танку під час війни. Причому збрехав вже дуже давно і у письмовому вигляді. І аж до останнього часу ні у кого не виникло сумніву, як це могло статися, коли той нардеп 1958 року народження! Біда не у брехливому нардепі, нехай тепер відбріхується — його проблеми. Біда у тому, що народ у нас нині у більшості такий, якому можна набрехати про що завгодно. Гадаю, що коли сказати нинішньому студенту, який вийшов на перекур із одного із наших незчисленних інститутів і університетів, що ти брав участь у війні з Наполеоном, той не здивується. І не лише тому, що той студент не тямить, коли, з ким і яка була війна, а тому що студенту це все — пофіг! Йому не треба знати нічого, окрім того, що зачіпає його самого. І це стосується не лише молодих, і не лише студентів. Таких у нас, на жаль, переважна більшість! І тому в разі потреби їх легко можна переконати у тому чи іншому. Скажуть, що такий-то ворог — повірять! Скажуть, що такий-то герой, теж повірять! І підуть коли треба, куди треба, не дуже замислюючись. Поки що не далі виборчих урн. А далі? Вам доводилось бачити натовп людей, котрі кричать на вас гуртом, що ви, наприклад, жид? Чи інший який ворог? Мені доводилося. Я ніколи не забуду ці бездумні обличчя, які мало того, що повірять в разі чого у "горящій танк". Їм просто буде пофіг! І коли це буде "прикольно", вони підуть гуртом туди, де можна на когось напасти, хоч морально, хоч фізично, і за це нічого не буде. Рано чи пізно групи отих, хто нічого не знає і яким пофіг, зійдуться між собою. Отоді і почнуться "горящіє танкі". Що і треба тому брехуну-депутату.
