Позавчора почув по радіо про те, що поруч із Ялтою сталася лісова пожежа. Невелика у порівнянні із катастрофічними загоряннями, що були нещодавно у Португалії та Іспанії. Жертв немає, збитків, як треба розуміти, теж не дуже багато. А все чому? Тому що директор Ялтинського заповідника, де сталася згадана пожежа, власноручно затримав двох підпалювачів. Почувши про це, я подумки вже почав сміятися.
Позавчора почув по радіо про те, що поруч із Ялтою сталася лісова пожежа. Невелика у порівнянні із катастрофічними загоряннями, що були нещодавно у Португалії та Іспанії. Жертв немає, збитків, як треба розуміти, теж не дуже багато. А все чому? Тому що директор Ялтинського заповідника, де сталася згадана пожежа, власноручно затримав двох підпалювачів. Почувши про це, я подумки вже почав сміятися. Уявив собі, як той директор заповідника нишпорить по кущах у пошуках зловмисників, а потім сміливо стає до двобою один проти двох, після чого із грацією Джеймса Бонда скручує їх у баранячий ріг. Виявляється, дарма я починав сміятися. Бо сміливий і безстрашний директор заповідника, який оперативно знаходить і затримує підпалювачів лісу, то ще лише квіточки. Ягідки (надворі вже серпень) були далі. По радіо сказали, що підпалювачі унікального Ялтинського заповідника виявилися мешканцями Західної (!) України! Кінець цитати. Сміятися вже не хочеться. Навіть якби усе сказане по радіо і, без сумніву, широко розповсюджене серед тих, кому було адресоване, було чистою правдою, що насправді неможливо, я б у це не повірив. Насамперед тому, що востаннє офіційно у засобах масової інформації термін "Західна Україна" вживався за часів Сталіна. Саме тоді повсюди масово ловили "шкідників", саме через яких, а не через дурнувате господарювання, у країні не було тоді що їсти. Це було давно. Дуже давно. "Західна Україна" існує тепер хіба що у прогнозах погоди. Аж раптом — отаке! Звісно, що це все робиться "під вибори". Політики, великі, дрібні і дуже дрібні, які вже вкінець остогидли людям, шукають хоч якийсь привід запам'ятатися, привернути до себе увагу. То "голодують" під телекамери аж дві години між обідом та вечерею, то у бійку лізуть невідомо за що… А буде ще не таке! Нам пригадають і для нас вигадають новітні казки про "донецьких бандитів", які ніби щодня стріляють на вулицях міст і сіл Донбасу із автоматів та пістолетів та знущаються над шахтарями та металургами. Їм, у свою чергу, розкажуть про "людожерів-бандерівців", які так само ходять по галицьких та поліських селах із автоматами та пістолетами і вбивають усіх, хто говорить не українською. Не я сказав про те, що чим більш зухвалою та неправдоподібною є брехня, тим швидше у неї повірять. Готуйтеся і до місцевих "творів передвиборчого мистецтва". Чого вам лише не розкажуть кандидати один про одного, чого лише не вигадають. І не в тому біда, що усе це, за мізерним винятком, буде суцільною брехнею. Біда у тому, що правда про тих кандидатів набагато страшніша за будь-яку вигадану ними ж чи їхніми суперниками брехню. Найстрашніше ж те, що правда ця однакова для усіх, хоч кримських, хоч донецьких, хоч львівських, хоч яких ще. А вигадки про підпалювачів заповідника із "Західної України" — це просто передвиборчі казки, які, як не дивно на перший погляд, вигідні і тим, хто їх розповідає, і тим, про кого їх розповідають. Тож коли вам скажуть, що хтось російськомовний зґвалтував на Поліссі козу, не дивуйтесь. То, напевно, той директор заповідника заблукав.
