Власне, бронзовим має стати В'ячеслав, який Чорновіл. Точніше, меморіальна дошка, присвячена його пам'яті на вулиці, що має його ім'я. Нічого особливого у меморіальній дошці на будинку немає. Рівне — то ще нічого. Це у столиці є будинки, на яких ці дошки виглядають як ще один шар лицювальної плитки, настільки їх багато на квадратний метр поверхні. У нас із цим спокійно поки що. Народ у нас ще продовжує по-старому увічнювати пам'ять про померлих та загиблих там, де і належить, тобто на цвинтарі.
Власне, бронзовим має стати В'ячеслав, який Чорновіл. Точніше, меморіальна дошка, присвячена його пам'яті на вулиці, що має його ім'я. Нічого особливого у меморіальній дошці на будинку немає. Рівне — то ще нічого. Це у столиці є будинки, на яких ці дошки виглядають як ще один шар лицювальної плитки, настільки їх багато на квадратний метр поверхні. У нас із цим спокійно поки що. Народ у нас ще продовжує по-старому увічнювати пам'ять про померлих та загиблих там, де і належить, тобто на цвинтарі. Але це, як видається, ненадовго. Вже стоїть у Рівному черга громадян, які прагнуть стати "почесними громадянами" чи отримати якусь іншу почесну відзнаку. Словом, хочеться людям слави. Зауважте, що не собі ж хочуть, а іншим достойним людям. І будете мати рацію лише частково, тому що, трапляється, і собі хочуть слави, чому ні? Якщо ж не собі красивому пам'ятник, а іншому комусь, то щоб ім'я того, хто це спорудив, теж десь прозвучало. Не подумайте, я навіть і у думках не мав нічого проти тих, хто страждає на марнославство. На здоров'я! Від цього ж нікому не боляче, а до психіатра ми усі ще встигнемо. І нехай наші будинки так само, як столичні, прогинаються під вагою дощок із написом, що тут "жив і працював такий-то". Чому працював вдома, а не на роботі? Думаю, тому, що написати просто "жив" якось незручно. Бо ж видатна людина на те й видатна, що цілодобово думає про інших, а значить і працює. Знову мене не туди понесло. Я ж бо збирався про інше. Не про пам'ять людську, яка сама по собі є штукою дуже благородною і заслуговує лише на подяку. Мене бронза бентежить. Бо ж у нас пам'ятні знаки на честь видатних людей зберігаються майже виключно у кам'яному вигляді. Із металами складніше. Звісно, якщо відлити монумент три метри на п'ять, від якого нічого без допомоги техніки не відламати, то він, може, і встоїть. Особливо якщо на видноті. Якщо ж ту пам'ятну дошку можна удвох чи утрьох зняти і донести, як який-небудь каналізаційний люк, до пункту прийому металу, тривожно стає за ту пам'ять. Є вже прецеденти, і непоодинокі. Не витримує металева пам'ять бажання громадян здати металобрухт. І не має значення, чия саме це пам'ять. Був у нас бронзовий Олеко Дундич, став гіпсовим. Був металевий Степан Бандера — став кам'яним. Михайло Драгоманов теж закам'янів на вулиці, що його іменем названа. Закам'янів, бо забронзовіти не дали. Потягнули дошку просто зі стіни. І причому не один раз. Ось і В'ячеслав Чорновіл висить собі на стіні у гранітному вигляді. Добре висить — надійно! Аж тут палкий прихильник його ідей на ім'я Валентин вирішив поміняти кам'яну дошку на бронзову. І добре б за свій рахунок. Але ж Валентин — не лише політик, а й комерсант. Половину, каже, за бронзу сам заплачу. А половину нехай місто платить. Не виключено, що тут інший розрахунок — якщо місто заплатить, то й охороняти буде! Оце навряд. Місто в останні сорок років може лише витрачати. А що потім — нехай інші думають. Пропаде зроблене — не страшно. Навіть добре — буде привід ще раз міський бюджет потрусити. А може, Валентин сподівається на народну свідомість? Що громадяни, які шанують Чорновола, добровільно охоронятимуть бронзову дошку на стіні, влаштувавши чергування? Я теж Чорновола поважаю. Але хотів би сам вирішувати, як мені цю повагу проявляти. Вихід із проблеми, звісно, існує. Думаю, якщо назвати іменем Чорновола той самий базар і там повісити меморіальну дошку, хоч бронзову, хоч золоту, зберегти цю дошку буде простіше. Одне заважає: базар на Замковій — штука тимчасова. А пам'ять про видатних людей — вічна. І надлишку бронзи, як на мене, не потребує.
