Існує думка про те, що під час зміни влади професіонали мають залишатися на своїх місцях. Думка слушна і життям підтверджується. Що робить новий міський голова чи голова обласної держадмніністрації, не кажучи вже про міністрів або самого Президента, прийшовши на посаду? Правильно, приводить свою «команду». Водночас вони завжди залишають тих, без кого не можуть обійтись. Подивимось на те, як обновилися люди на посадах хоч у столиці, хоч у нашій суперпатріотичній області. Який виходить висновок? Невтішний для «команд переможців».
Існує думка про те, що підчас зміни влади професіонали мають залишатися на своїх місцях. Думка слушна і життям підтверджується. Що робить новий міський голова чи голова обласної держадмніністрації, не кажучи вже про міністрів або самого Президента, прийшовши на посаду? Правильно, приводить свою «команду». Водночас вони завжди залишають тих, без кого не можуть обійтись. Подивимось на те, як обновилися люди на посадах хоч у столиці, хоч у нашій суперпатріотичній області. Який виходить висновок? Невтішний для «команд переможців». Своїх людей нові керівники поставили на ті посади, де або не треба нічого робити, або можна щось вкрасти. Місця, де треба просто працювати день у день за не дуже великі гроші, «нову владу» не цікавлять. Ніхто не зазіхав після настання «епохи свободи» на робочі місця водіїв, двірників, продавців, вчителів, міліціонерів, лікарів та медсестер. «Патріоти» пнулися і продовжують пнутися виключно у начальство. Причому таке, де б не можна було дуже помітно нашкодити. Не буду називати посад, аби людей не образити. Не тому, що боюся, а тому що попередники їхні були в основному такими ж нездарами і неробами. Яке їхало — таке й здибало. Я про інше хотів поговорити з вами, дорогі читачі, любі мої (перепрошую) друзі. Окрім кадрової номенклатури, кожній владі потрібні для обслуги люди іншого, більш специфічного призначення. Надалі я вас трохи розчарую. Бо маю на увазі не тих, про кого ви подумали, а журналістів. Не всіх, а найбільш успішних. Які за будь-якої погоди виявляються потрібними владі, одержуючи від неї за це всі можливі й неможливі коржики та пряники. Коли дізнався днями, що головний телевізійний захисник Кучми та Януковича, на якого рік тому було чи не всіх собак повісили, знову домовився про пропагандистське обслуговування вже нової влади, признаюся, дуже зрадів. Не за колегу і доброго знайомого. Він і без мене завжди влаштується. А за інших. За тих із нас, які намагаються таки працювати, а не обслуговувати чи то владу, чи то опозицію. Бо якщо вже обслуговувати, то тільки владу. Ті із моїх колег, які відчайдушно критикували колишню владу, інколи переходячи на легкі матюки, сподівалися, що стануть при новій владі на місце тих, хто так само запопадливо і бездумно лаяв опозицію. Обманулися. Владі потрібні перевірені бійці. Такі, які готові на кого завгодно і що завгодно казати не (перепрошую) червоніючи. А таких завжди більше біля влади. Бо що краще — бути талановитим, але бідним і незахищеним, чи талановитим, але багатим і при владі? Зробили висновок? Я теж зробив. Тільки не можу ніяк протиснутись крізь тих «професіоналів», які щільним колом оточили тепер уже нову владу. І ніби писати вмію непогано, але не так. Треба, щоб видно було, що я готовий заради нинішнього керівника чи то міста, чи то області, чи то держави абсолютно на все. По мені не видно. Не готовий я. Бо це інша професія. Самі знаєте яка. Хай щастить вам, колеги-»професіонали»!
