Їсти треба вдома. Так казала дуже давно моя мама, яка усе життя щиро вважала похід до ресторану верхньою межею розбещеності і могла півгодини виторгувати на базарі копійку за пучок петрушки. Часи змінилися. Тепер в умовах «покращення життя вже сьогодні» ми маємо щораз більший вибір місць, де можна поїсти відносно смачно і відносно недорого.
Їсти треба вдома. Так казала дуже давно моя мама, яка усе життя щиро вважала похід до ресторану верхньою межею розбещеності і могла півгодини виторгувати на базарі копійку за пучок петрушки. Часи змінилися. Тепер в умовах «покращення життя вже сьогодні» ми маємо щораз більший вибір місць, де можна поїсти відносно смачно і відносно недорого. Йшли ми до цього не один рік і не одне десятиліття, і врешті наблизилися до споживацької вершини — кажуть, що у Рівному незабаром запрацює новий ресторан швидкого харчування всесвітньої торгової мережі. Що буде після цього? Чи підуть наші люди масово куштувати стандартні гамбургери, якими услід за усім світом вже багато років харчуються українці під радісні вигуки «вільна каса!»? Попервах, звісно, підуть. Чому не випробувати на собі ще одну альтернативу, подібно до мешканців чи не усіх європейських міст? А згодом не згадати про те, до чого це у тих містах призвело? Призвело воно до масового бажання людей повернутися до справжньої їжі, яку можна приготувати лише вдома. Причому найсильнішим поштовхом до цього стали саме оті всесвітньо відомі гамбургери. Бо тривале споживання цієї страви із «вишуканим смаком», як стверджує реклама, є найпотужнішим поштовхом у напрямку до домашньої котлети із смаженою картоплею. Лише після гамбургерів ми почнемо по-справжньому цінувати те, що завжди сприймали як належне, лише скуштувавши досхочу тої американської булки із котлетою «із натуральних компонентів», зможемо знову по-справжньому відчути усю неповторну гамму смаку українського борщу. До речі, відносно недавно дізнався, чому борщу немає у Європі та Америці. Тому що місцеві жителі традиційно вважають буряк неїстівним. Тому жеруть ті гамбургери. Можете заперечити, що весь постійно їсти вдома не можна. І не лише тому, що не усі мають щодня таку нагоду. А й тому, що піти кудись поїсти — це ще й розвага, якої може не вистачати за повсякденними клопотами. Можливо, так воно і є. Ми у дитинстві теж розважались таким способом, відвідуючи радянські «пельменні» та «чебуречні». Розвага полягала в тому, щоб знайти у тому пельмені або чебуреку м’ясо. Хто знаходив, той молодець. Хто не знаходив, тому не пощастило. Мамі я про ці наші розваги не розповідав. Погоджувався, що їсти треба вдома. Бо той самий пельмень або чебурек цілком можна зробити у домашніх умовах, поклавши скільки завгодно м’яса. А от зробити вдома гамбургер — зась! Технологія засекречена.
