Можна я про економіку? Про страшні економічні негаразди, які призвели до катастрофічного нас усіх збідніння? Про те, як наші гроші перетворюються на папірці, а дрібні монети вже викидають у смітник? Тоді читайте. Ще у дитинстві один розумний дядько казав мені — чим бідніша стара бабуся, тим більше грошей знайдуть потім у неї під подушкою. Чому бабуся, а не дідусь? Тому що дідусі у нас п'ють забагато горілки і зазвичай залишають бабусь бідувати самих. Ой, як же ми бідували за комуністичної влади!
Нічого не було у магазинах, черги стояли за усім — від масла й ковбаси до книжок про Монте-Крісто. Усього цього було повно на базарі, але дорожче. Тому народ стояв у чергах, а гроші зберігав "на чорний день". Той день настав, коли пропали усі заощадження на книжках. Так було тоді усім погано, що не переказати! Та не минуло й п'яти років, як прийшла нова біда — пропали внески людей у трастові компанії, усілякі МММ і подібні. Що цікаво, люди були ті самі, які щойно бідували, переживши "чорний день". І так повторюється вже двадцять років, поки наші люди бідують під владою "злочинних режимів". Ось і тепер — долар подорожчав і настав черговий "чорний день". Знову люди плачуть, що у них пропали гроші, причому чималі. Так само плачуть і за східним кордоном. А за західним кордоном чомусь мовчать, хоча долар подорожчав і там. Але європейці з цього приводу лише радіють — зниження курсу євро привело до зниження цін, і народ радісно купує собі все, що хоче, за нижчою ціною. А ми? Чому в нас не так? Не думаю, що у цьому винні "злочинні режими", які ми увесь час уперто обираємо. Винні ми самі, бо не купуємо на наші гроші усе, що нам треба, а відкладаємо на "чорний день". Колись давно порахував, що сусідка, в якої на ощадній книжці пропало двадцять тисяч ще радянських рублів, могла перед цим десять років щодня обідати у ресторані і їздити на таксі. Але вона усі ці роки давилася картоплею, чекала на зупинці тролейбуса і, звісно, "чорного дня", який не забарився. Ну чому, скажіть, наші люди купують на свої гроші горілку і долари, замість того щоб купувати усе інше, що їм саме тепер по кишені? Невже не ясно, що гривні, потрачені на наші товари, підуть на виробництво нових товарів і на зарплатню тим, хто їх виробляє! Про це ж іще Карл Маркс писав! Але Маркса ми не читали, нам його читав партійний секретар, а ми собі слухали і відкладали копієчку "на чорний день". Ось і тепер уряд каже, що усе у нас буде добре, а ми не віримо і біжимо купувати долари, які, на відміну від згаданих гривень, підуть не нашим виробникам, а виробникам американським. Ну і тим, хто ці усі оборудки крутить, теж щось перепаде, не без цього. Що робити? Припинити нарешті боятися того "чорного дня", зрозуміти врешті, що насправді "чорним" є кожен день, коли ми не витрачаємо зароблене на те, що нам треба, а несемо ці гроші туди, а бережемо їх на "чорний день". І ще гречку з борошном скуповуємо. А їх же потім їсти доведеться! А гроші? Гроші лише на горілку та на "чорний день", який у нас буде завжди. І не стане його лише тоді, коли ми перестанемо його боятися. І горілки питимемо менше. Коли саме це буде? Коли ви замість горілки та доларів понесете додому усе дороге, смачне та красиве. Щоб принаймні цей день у вас був не чорним, а світлим. А там, може, і звикнете…
