Гроші люблять тишу. Не я сказав і не ви, але це саме так. У мене, наприклад, не було жодного знайомого, який би розповідав усім довкіл, що зібрався збудувати собі новий дім чи купити нову квартиру. Дізнатися про це можна лише тоді, коли у людини з цим проблеми виникають. Ну там землю не хочуть належним чином оформити чи кредит не дають, чи ще щось подібне. Щойно людина вирішила свою проблему — знову западає тиша.
Хіба що на новосілля покличе, що навряд. Залишається лише прогулюватися околицями міста і радіти за людей, які так швидко забудовують навколишні поля, попри усі кризи, війни та інші негаразди. Ніби ще рік тому було чисте поле праворуч від дороги на Костопіль. Ну, може не рік, а трохи більше. А тепер там чи не щотижня з'являється новий фундамент, який дуже швидко доповнюється стінами, дахом, огорожею, сигналізацією… Я справді дуже радий за людей, які це усе будують. Я взагалі б хотів, аби ми усі були такими, щоб усе наше місто згодом перетворилося на "двоповерхову мрію", щоб навколо потворних мікрорайонів великопанельної забудови пролягли сотні вуличок з ошатними будиночками, в які ми б згодом усі переселилися, залишивши багатоповерхівки офісам, студентам та мігрантам, які, якщо вірити нашій владі, незабаром приїжджатимуть до нас з усього світу у пошуках кращого життя. Щоб таке сталося, слід, як я думаю, зрозуміти, чим відрізняються оці нові забудовники від решти наших громадян. Має ж бути якась відмінність! Став я приглядатись. І так і сяк дивився. Ну ніби нічим не відрізняються. Не вірите — підіть у суботу на базар і переконайтеся. Та це лише на перший погляд. Хто шукає — той завжди знайде, як казала мені колись вихователька дитсадка, упіймавши нас із Толіком за павільйоном, де ми докурювали підібрані на землі недопалки. І я продовжував шукати. І врешті знайшов. Точніше — не знайшов, і в цьому полягала моя знахідка. Чи знаєте ви, що на тих нових вуличках, тих самих, де у новеньких особняках живуть нам на радість наші найбільш успішні землячки, щоб вони були здорові, немає жодної аптеки! Усюди тих аптек як кандидатів у депутати, а там нема! Здивувався я своєму відкриттю і став дивитись далі. Після чого дійшов цікавого і несподіваного висновку — чим бідніші люди живуть на вулиці, тим більше там аптек. Не лише аптек, ясна річ. Горілочка там теж завжди поруч. І щоденний маршрут більшості людей на вулиці в результаті простий як діагноз: квартира — горілка — робота — аптека — квартира. З часом роботу замінює поліклініка, але це таке… Головне, щоб аптеку не оминули! Навмисне учора час заміряв перед телевізором — за півгодини реклама з телеекрана двадцять три рази послала мене до аптеки і шість разів по пиво. Останнє дарма — по пиво я і без телевізора не забуду! І біжить народ до аптек із грошима, що від пива та горілки залишились. А в аптеці все так дорого! І що цікаво, оті, що за парканами у нових будинках, чомусь до аптек на біжать. У них що, телевізорів немає чи вони горілки не п'ють? Але ж таких людей не буває! А може… Може, у цьому і є секрет тих наших людей, що місто довкіл особняками забудовують. Бо коли телевізор не дивитися і горілки не пити, то й до аптеки не треба буде бігти! А грошей скільки зекономиться! Якраз на фундамент для початку! Скажете, що у тих особняках якраз і живуть ті самі, що нас пивом поять і ліками дорогими годують. Згоден! Але ж не може їх бути так багато! І аптек там справді немає! Коротше, передайте Порошенку з Яценюком, щоб новий курс оголосили — на Україну без аптек! І цьому, як його, Гройсману це передайте. Хоча здається, що вони це і без нас знають і до аптек ходять лише по виручку…
