Вам, напевно, доводилось чути про передавання думок на відстані, про те, як одну людину чи групу людей можна змусити бачите те, чого не існує. Більшість вважає це фантазіями, далекими від реальності. Насправді ж це зовсім не так.
Практично кожен із нас у певний момент ніби бачить одне, а називає інше. Не вірите? Пропоную експеримент у вашій особистій присутності. Готові? Починаємо! Сьогодні, наприклад, із кожної праски можна почути, що стартував «чемпіонат світу з футболу». Ви, напевно, вже встигли про це зранку почути або прочитати. А тепер — увага! Насправді жодного «чемпіонату світу з футболу» не відбувається. Тому що ці змагання офіційно звуться «Кубок світу з футболу ФІФА» (в оригіналі англійською World Cup FIFA). Тож немає жодного чемпіонату, а є кубок! То чому усі його вперто називають чемпіонатом? А тому що так колись почали казати в СРСР і продовжують досі на його території. Здавалося, що може бути простіше — подивитись, як правильно, і виправити помилку. Але ніхто цього не робить! Скажу більше: навіть ті, хто чудово знає справжню назву футбольного кубка світу, продовжують називати його «чемпіонатом». Скажете, а яка різниця? Величезна! Людина, яка знає, як правильно, просто не хоче виділятися і говорить «як усі», тобто неправильно. У випадку з українцями це виглядає приблизно так — пан назвав свого холопа Ванькою, хоча той насправді Василь. А холоп, який боїться пана, відгукується на «Ваньку», бо не сміє виправити! А потім вже діти дивуються: тату, а чому ти за паспортом Василь, а тебе усі Ванькою кличуть? Тато не знає що сказати і починає сваритися. І дарма. Бо якби із першого разу поставив того пана на місце, пояснивши, що він ніякий не «Ванька», то, може, і життя склалося б по-іншому, може, і сам би був вже не холопом… Багато хто дивується: як наші колишні співвітчизники можуть вірити брехні московської пропаганди? А так і вірять, як ми називаємо кубок чемпіонатом. По одному слову набирається велика брехня. То з чого ми почали? З того, що нам усім постійно намагаються нав’язати чужі думки. І лише в наших силах не дати цього зробити, залишатися такими, які ми є, а не такими, якими нас хочуть зробити. Нічого особливого дня цього не треба. Просто слід усе називати своїми іменами, як би це не називали інші. Тоді й життя потроху налагодиться….
Микола НЕСЕНЮК.
