Близько ста років тому на сценах театрів столиці нашої колишньої батьківщини творили знамениті режисери Станіславський та Немирович-Данченко. Їхні постановки збирали аншлаги, а самі режисери стали потім на довгі десятиліття взірцем для нових поколінь театральних постановників.
Тепер, як мені здається, ми спостерігаємо народження нової пари режисерів, чиї постановки збирають десятки мільйонів глядачів та обговорюються не лише в Україні, а й в усьому світі. Особисто бачив сюжет про цих режисерів у новинах американського телеканалу CNN. Прізвища цих режисерів — Луценко та Грицак. Обидва наші з вами земляки. Свої постановки вони здійснюють на посаді генпрокурора та керівника СБУ. А потім показують їх широкій публіці. Пригадуєте, як гарно вони заарештовували у Рівному керівників «бурштинової мафії»? Ну любо-дорого було дивитися. А те, що згодом заарештовані вийшли на свободу і поновилися на роботі, не так важливо — ми ж розуміємо, що це постановка. У театрі ж акторів теж не на смерть вбивають! Слід сказати, що у нашої режисерської пари є потужний конкурент на прізвище Ситник. Який теж знімає сюжети про корупціонерів, заарештовує їх, а потім відпускає. А наша роль — оцінити усі плюси та мінуси тої чи іншої постановки. Поки що перевага на боці наших — інсценування вбивства журналіста у Києві пройшло неймовірно правдоподібно — повірили усі! Оплески їм від публіки! Одне непокоїть — яке відношення мають оці режисерські вправи Луценка та Грицака до боротьби із злочинцями, шпигунами та іншими ворогами нашої держави? Можливо, я чогось не розумію, але видається, що уся діяльність нашої нинішньої влади є величезною постановкою, величезним інсценуванням. Ну такий собі спектакль під назвою «Жити по?новому» під керівництвом президента Порошенка. Зовні все ніби непогано, а як подивишся довкіл — то не дуже. І найбільш неприємне — критикувати не виходить! Бо не знаєш, що відбувається — справжні подія чи ще одне інсценування. Може, мине час і режисери вийдуть на публіку, як Луценко із Грицаком, і скажуть, що все це було не насправді! А що тоді насправді? Насправді маємо трагічну статистику злочинів і нескінченну війну нашої влади проти агресора із перервами на відпочинок де-небудь на Сейшелах. Може, я неправий. Бо насправді не закінчував театральних інститутів і не тямлю як слід в інсценуваннях. Нічого, буду вчитися — Луценко ж бо теж не вчився ані на прокурора, ані на режисера, а що витворяє!
Микола НЕСЕНЮК.
