Подібно до буревію, землетрусу чи ще якогось руйнівного явища цей день завжди приходить несподівано. Зранку ніби все нормально, але навіть у русі маршруток, які традиційно зневажають будь-які правила дорожнього руху, з’явиться щось нове. Занадто вже нервово гальмуватимуть їх водії, викидаючи чергову порцію пасажирів. І пасажири в цей день ходитимуть якось не так. Крок їхній стане на два-три відсотки швидшим. Це буває з кожним, коли, з одного боку, знаєш, що поспішати немає куди, а з іншого — здається, що запізнюєшся. Всі нервуватимуть, всі чекають інформації. Посеред картини загальної готовності до психозу спокій зберігатимуть лише валютні міняйли. Зовні холоднокровно вони повідомлять, що «вже стільки-то».
Подібно до буревію, землетрусу чи ще якогось руйнівного явища цей день завжди приходить несподівано. Зранку ніби все нормально, але навіть у русі маршруток, які традиційно зневажають будь-які правила дорожнього руху, з’явиться щось нове. Занадто вже нервово гальмуватимуть їх водії, викидаючи чергову порцію пасажирів. І пасажири в цей день ходитимуть якось не так. Крок їхній стане на два-три відсотки швидшим. Це буває з кожним, коли, з одного боку, знаєш, що поспішати немає куди, а з іншого — здається, що запізнюєшся. Всі нервуватимуть, всі чекають інформації. Посеред картини загальної готовності до психозу спокій зберігатимуть лише валютні міняйли. Зовні холоднокровно вони повідомлять, що «вже стільки-то». — Але ж годину тому було менше! — А тепер більше! — А що буде далі? — Не знаємо! Удаваний спокій незворушних міняйл тільки збільшить хвилювання. Тим більше, що і в цих хлопців очі загадково миготять. Миготять радісно: буде зарібок, буде! І побіжить народ до своїх диванів, шаф і тумбочок діставати приховані «сотки» з портретом президента США і «сотки» з портретом Шевченка. Самі не знаючи навіщо, люди почнуть то скуповувати долари, то продавати їх. Магазини електропобутових товарів не встигатимуть завозити товар: народ про всяк випадок змітатиме зі стендів телевізори, пральні машини, холодильники та іншу недешеву техніку. Вже краще — не хліб хапатимуть, як колись, і не цукор, як нещодавно. Керівники банків виступлять із заявами про те, що все буде гаразд, після чого народ ще з більшою швидкістю почне знімати свої заощадження з рахунків, без жалю втрачаючи обіцяні відсотки… Цю майже апокаліптичну картину можна було б продовжувати далі. Та чи варто? Вона знайома кожному з нас і трапляється щораз, коли у державі назріває нестабільність. А коли у нас нестабільність? Коли вибори. Останній повноцінний «день шаленої гривні» ми пережили під час виборів Януковича-Ющенка, після чого було ще кілька спроб цей день влаштувати вже у часи прем’єрства Юлі Тимошенко. І тепер, за кілька днів до виборів, можна сміливо прогнозувати дестабілізацію на ринку валюти, а значить, і всього іншого. Нас хоч трохи, але поколотить у ці дні страх за некуплене, необміняне, непередбачене. Бо ж це ми тільки на словах такі бідні, що не маємо чим заплатити за гарячу воду. Коли ж припече, глибини народних кишень виявляться такими бездонними, що звідти, здається, можна буде спокійно дістати пару-трійку державних бюджетів США плюс річний обіг якого-небудь Майкрософта. І ще залишиться. Лихоманка довгою не буває. Після кількох десятків годин шалених валютних коливань разом із перетіканням величезних сум грошей з місця на місце все заспокоїться і залишиться на стабільному рівні. Люди, які вчора не знали, чи продавати їм свої сто тисяч доларів, чи ні, знову виглядатимуть скромними бідаками, яким не вистачає копійок на молочко. А про свій позавчорашній психоз одразу забудуть, як та заступниця директора, яка, напившись на корпоративній вечірці, танцювала на столі, а назавтра вдає, що нічого такого з нею не було. День шаленої гривні залишиться позаду. До наступних виборів чи ще чогось подібного.
