Гнів і транспорт

1617 0

Ми у соцмережах:

Гнів і транспорт

Це було у середині вересня 1973 року. У школі нам сказали, що першого уроку не буде — всім йти надвір. Надворі нас вишикували у чотирикутник, і ми стали учасниками мітингу протесту.

Директор школи, окремі вчителі та комсомольські активісти висловлювали перед нами у шкільному дворі свої гнів та обурення військовим переворотом у Чилі, який очолив генерал Піночет. На події у Чилі той протест, звісно, ніяк не вплинув, зате молодого директора нашої школи діти відтоді прозвали поміж себе "Піночетом", яким той і залишився аж до закінчення свого директорства. Мій батько тоді працював водієм міського автобуса (тролейбусів ще не було). На протест його не виводили — інакше став би міський транспорт, що викликало б у людей вже справжні гнів та обурення. Саме тоді я зрозумів технологію "організованого гніву", на який виводять тих, хто не робить нічого особливо корисного. Нічого з тих часів досі не змінилося. Наших місцевих бюджетників регулярно виводять то на мітинги на підтримку Януковича, то на зустріч із Порошенком. Люди ті самі. Коли ж "гнівний протест" організовує не влада безпосередньо, на нього також йдуть лише ті, кому немає особливо чим зайнятися. Щодня бачу зранку в центрі Києва групи людей сумнівного вигляду, які готуються вирушити на черговий "протест". Чи то до парламенту, чи то до Кабміну, чи то до міської ради — усе поряд. Зібралися, "відгнівалися" і розійшлися. Скажете, що це люди добровільно виходять на той чи інший заклик. Згоден, але яким має бути той заклик, щоб люди реально кинули свою роботу, за яку вони отримують гроші і яка потрібна суспільству? Ось у Рівному нещодавно закликали до акцій протесту перед концертом "зрадників". Не буду сперечатися — ті артисти і справді зрадники, але це ще не привід кидати роботу чи інші корисні справи. Справжній гнівний протест виглядає по-іншому, але і він охоплює далеко не всіх. Головне — транспорт. Якби недолугий Янукович не зупинив у лютому 2014-го київське метро, можливо, йому і не довелося б так далеко втікати. А так людям не було іншого виходу як піти на справді масовий протест. Запитаєте, а як відрізнити справжній народний гнів від несправжнього? У мене особисто спосіб простий — дивлюсь у вікно, чи ходить містом громадський транспорт. Якщо ходить, то можна не перейматися — масовий "гнів" буде приблизно таким самим, як наш шкільний протест на адресу Піночета у 1973-му.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також