Мамо, вони мене не слухають! — волає п’ятирічний хлопчик, якого мати послала вигнати гусей на леваду, а ті вперто лізуть назад, ближче до дороги. Нічого, дитинко! З часом навчишся гусям раду давати. Згодом читати навчишся, може, й рахувати будеш без калькулятора. Підростеш, вивчишся, роботу собі знайдеш. Може, і людьми керувати доведеться. Не зможеш — не страшно. Не всім це дано. Когось слухають, когось — ні. Немає рецепта, однакового для всіх. Авторитет, він сам по собі складається. Або не складається. Або спочатку є, це коли на тебе сподіваються, тобі вірять, на тебе покладають надії. А потім немає, це коли ти не зробив того, що тобі доручили, не виправдав довіри, провалив справу, яку взявся очолити. Нормальна людина у такому випадку або сама розуміє, що накоїла, і тому, попросивши вибачення, залишає своє місце, або тій людині вказують на те, що вона не зробила, і замінюють на іншу.
Мамо, вони мене не слухають! — волає п’ятирічний хлопчик, якого мати послала вигнати гусей на леваду, а ті вперто лізуть назад, ближче до дороги. Нічого, дитинко! З часом навчишся гусям раду давати. Згодом читати навчишся, може, й рахувати будеш без калькулятора. Підростеш, вивчишся, роботу собі знайдеш. Може, і людьми керувати доведеться. Не зможеш — не страшно. Не всім це дано. Когось слухають, когось — ні. Немає рецепта, однакового для всіх. Авторитет, він сам по собі складається. Або не складається. Або спочатку є, це коли на тебе сподіваються, тобі вірять, на тебе покладають надії. А потім немає, це коли ти не зробив того, що тобі доручили, не виправдав довіри, провалив справу, яку взявся очолити. Нормальна людина у такому випадку або сама розуміє, що накоїла, і тому, попросивши вибачення, залишає своє місце, або тій людині вказують на те, що вона не зробила, і замінюють на іншу. Можете самі пригадати подібні випадки навіть з власного життя. Кожен із нас хоч раз хоч кимсь керував. Багато хто керує все життя. І знає, як це непросто — припинити керувати, зрозумівши, що тебе ніхто не слухає. Що тебе просто ігнорують, мовчки вислуховуючи твої настанови і роблячи зовсім інше. Трапляється, причому досить часто, що керівники роками, а то й десятиліттями сидять на своїх посадах, а підлеглі потихеньку крадуть та байдикують, аж поки не прийде перевірка і не зніме такого керівника. Ясно, що подібне може статися лише у державній установі, де головного лікаря поліклініки, директора школи чи філармонії звільнити не легше, ніж президента. Отак. Вилізло-таки оце слово. Так хотів у кінці. На завершення ефектно пройтися по нашому всенародно обраному разом із його нульовим авторитетом. А він сам виліз. З язика зірвався. Нічого, буває, що й гірші слова зриваються, особливо коли послухаєш оту словесну жуйку, якою частує нас гарант Конституції. Невже нема кому підказати, що всідатися на трон у прямому телевізійному ефірі може лише блазень. Бо у нього роль така. А так щоб самому, щоб обвішатися прапорами і штандартами, обставитися нахабною охороною і промовляти з того трону відверту… Отак. Ледь не вилізло знову нехороше слово. Ледве упіймав в останній момент. Бо ж як його втриматись, коли послухаєш оці всі укази і заяви, ціна яким… Отож. Вже краще. Тепер спокійно втримався, щоб не сказати. І він, мені здається, теж тримається. Як хоче щось таке сказати, що потім повторити соромно, їде кудись подалі й звідти оце все промовляє. Днями із Польщі сказав, що не буде виборів, які він сам же і оголосив. Міг би і подалі від’їхати. Кудись за океан, щоб краще вимовлялося. Бо що, власне, повідомив нам із Польщі той, на якого півкраїни сподівалося чотири роки тому як на рятівника? Якщо перекласти на нормальну мову оте польське послання, то звучатиме воно приблизно так: «Вони мене не слухають!». І правильно роблять. Не вмієш гусей пасти — йди додому і сиди тихо. Грайся чим-небудь недалечко. Щоб шкоди часом не наробив.
