Чому так трапляється, що усі благородні та навіть святі справи у нас очолюють сволоти? Чому істоти, які не заслуговують не те що поваги, а навіть простої уваги нормальних людей, завжди опиняються на чолі будь-якого руху до будь-чого хорошого? І у підсумку ні до чого хорошого ми, ясна річ, не приходимо. Не думайте, я не лише нинішніх сволот маю на увазі. Ще коли малими були, повсюди «ідеологією» займалися далеко не найкращі люди. Тож усі ідеологічні ініціативи комуністичних часів, у тому числі вшанування пам’яті загиблих, сприймалися більшістю людей байдуже. Поведуть на мітинг організовано — підемо.
Пам’ять за рознарядкою Чому так трапляється, що усі благородні та навіть святі справи у нас очолюють сволоти? Чому істоти, які не заслуговують не те що поваги, а навіть простої уваги нормальних людей, завжди опиняються на чолі будь-якого руху до будь-чого хорошого? І у підсумку ні до чого хорошого ми, ясна річ, не приходимо. Не думайте, я не лише нинішніх сволот маю на увазі. Ще коли малими були, повсюди «ідеологією» займалися далеко не найкращі люди. Тож усі ідеологічні ініціативи комуністичних часів, у тому числі вшанування пам’яті загиблих, сприймалися більшістю людей байдуже. Поведуть на мітинг організовано — підемо. Не поведуть — не підемо. Те ж саме і тепер, коли нам у суботу належить вшанувати пам’ять жертв Голодомору. Ніби справа ця чиста і благородна. А як подивишся на пики тих, хто її реально очолює, одразу зникають усі світлі почуття. Бо ж написано на тих пиках, що все одно їм, що і кого вшановувати чи, навпаки, що і кого засуджувати. Їм аби у перших рядах бути. Животами вперед. Товстими такими, не дуже здоровими животами під піджаками. Такими самими, які були тридцять років у тих, хто «вічні вогні» по місту запалював. Тільки були ті животи під іншими прапорами. І не треба мені закидати одразу, що я порівнюю комуністичні й нинішні демократичні заходи з вшанування пам’яті загиблих. Я свідомо це роблю, тому що однаково все. Не від серця йде, не від душі, а за рознарядкою. Ну що, здавалось, можна було додати до страшної трагедії голоду тридцятих і сорокових років минулого століття? Як можна було цю трагедію споганити? Легко! Слід було лише доручити нашим чиновникам справу вшанування загиблих. І замість тихої печалі піднявся непристойний галас отих пузатих начальників. Піднявшись із-за ситих столів, вони почали сперечатися між собою. Чи був голод, чи не було його? Чи був це геноцид, чи не було це геноцидом? Чи українці помирали від голоду, чи не лише українці? І жоден із тих пузатих, яких у машинах чорних по президіях возять, навіть не подумав, що всі їхні суперечки не мають жодного значення. Бо сперечаються вони за своє, відстоюють те, що їм саме тепер політично чи ще якось вигідно. А посперечавшись, знову йдуть ситно вечеряти, набиваючи свої кендюхи. А ми їм не віримо. І не тому, що ми такі погані, не тому, що не розуміємо масштабів жертв голоду і не сумуємо за загиблими. А тому що не хочемо відповідати щирістю на нещирість. Бо ж ті загиблі, яких вшановували комуністи двадцять чи тридцять років тому, теж заслуговували на світлу пам’ять і пошану. Просто комуністи хотіли вшановувати лише своїх (!) загиблих. Теперішні роблять те ж саме. Українська влада ставить монументи мільйонам людей, що загинули від голоду. Російська влада ставить монументи мільйонам людей, що загинули на війні. Ізраїльська влада ставить монументи мільйонам, що загинули від німецьких нацистів. Кожна влада окремо. Не одна від одної, а від народу свого. Тому що для народу всі загиблі однакові. Всі невинні жертви святі. Та й взагалі, чи бувають жертви винні? За великим рахунком — не бувають. І тому нормально і по-людськи пам’ятати і вшановувати всіх загиблих і померлих від голоду, війни, терору, стихійних лих і так далі. Чи варто ставити свічку на вікні на честь померлих певного, визначеного владою дня? Напевно, варто. Хоча свічка ця повинна горіти щодня. І не на вікні чи у церкві, а у душі кожного з нас. Скажете, що занадто високо заліз? Вище отих пузатих? Не будемо мірятися. Бо вище нас усіх є той, хто все бачить. І ніякою свічкою за рознарядкою його не обманеш.
