Тут політики різні сперечаються про те, як наше з вами життя покращити. Сперечаються, ясна річ, не задля того, щоб покращити життя для усіх (що неможливо взагалі), а заради власних інтересів. Якби вони насправді хотіли щось зробити, варто було б для початку з'ясувати, що саме слід розуміти під кращим чи покращеним життям? Традиційно вважається, що ми живемо гірше за німців, французів, шведів, норвежців… Не кажучи вже про іспанців, італійців та португальців, зади чиїх пенсіонерів вже друге десятиліття підтирають дбайливі українські руки.
Тут політики різні сперечаються про те, як наше з вами життя покращити. Сперечаються, ясна річ, не задля того, щоб покращити життя для усіх (що неможливо взагалі), а заради власних інтересів. Якби вони насправді хотіли щось зробити, варто було б для початку з'ясувати, що саме слід розуміти під кращим чи покращеним життям? Традиційно вважається, що ми живемо гірше за німців, французів, шведів, норвежців… Не кажучи вже про іспанців, італійців та португальців, зади чиїх пенсіонерів вже друге десятиліття підтирають дбайливі українські руки. А чому, власне, ми так думаємо? Аналізуємо макроекономічні показники? Порівнюємо так звані споживчі індекси? Моніторимо динаміку банківських вкладів? Я особисто роблю простіше: дивлюсь довкіл і порівнюю. Якщо німець, гуляючи із собакою по вулиці, акуратно підбирає у пакетик те, що та собака насрала, а українець із такою ж собакою це все гордо залишає суспільству, то хто живе краще? Приклади можна продовжувати, але я пропоную зайти разом до магазину самообслуговування, які тепер прийнято чомусь називати "супермаркетами". Нині ці магазини зовні абсолютно однакові, що у Лісабоні, що в Единбурзі, що у Венеції, що у Рівному, що у Тель-Авіві. У всіх названих і не названих містах люди йдуть із кошиком чи возиком торговим залом, набирають харчів і стають у чергу до каси. Заглянувши у ті кошики біля кас, я одразу і безпомилково відрізню кошики наші від кошиків не наших. Відрізню за індикатором, який лежить у чотирьох із п'яти наших кошиків і якого немає у кошиках їхніх, якщо, звісно, серед тамтешніх покупців немає наших. Спробуйте вгадати, що це за індикатор такий? Коли не зможете вгадати, зайдіть до найближчого супермаркету і подивіться. Не бачите? Тому не бачите, бо звикли. Аби не вносити зайвої інтриги, поясню, що індикатором, який відрізняє нашого покупця у супермаркеті від закордонного, є наявність у його кошику тої самої пляшечки, без якої вечір буде видаватися сумним і довгим. Чому вони там у Європі без пляшечки додому йдуть? Не будемо будувати довільні теорії. Перше, що кидається в очі — ціна! За кордоном оце сорокаградусне задоволення коштує набагато дорожче. На цьому і припинимо наше дослідження. Аби повернутися до початку. До розмов політиків про покращення нашого життя. До розмов, які, як ми щойно довели, є абсолютно безпредметними. Бо живемо ми вже тепер набагато краще, ніж будь-які європейці. І свій щоденний кошик у супермаркеті із заповітною пляшчиною на їхній ні за що не поміняємо!
