Наші «патріоти» б’ють на сполох — до влади повертаються колишні! То тут, то там на високу чи не дуже посаду потрапляє колишній «регіонал», і про це одразу стає відомо широкому загалу.
Загал в основному не реагує. Хоча мав би теж бити на сполох, організовувати пікети та акції протесту, палити шини, перекривати дороги і так далі. Чому цього не відбувається? Причин декілька. Спочатку про неголовні. Перша неголовна причина відсутності громадського осуду повернення до влади «колишніх» полягає в тому, що ті, хто це відслідковує, мають на це час і натхнення. Ну хто буде витрачати свій вільний час і за безплатно розшукувати місця працевлаштування «колишніх»? А все, що робиться за гроші, народ відкидає, бо щоб той народ переконати, потрібно набагато більше грошей. Друга неголовна причина відсутності протестів у відповідь на призначення «регіоналів» — нема кому ці протести фінансувати. Ну хто піде просто так стояти з плакатом, протестуючи проти призначення того чи іншого чиновника? Третя неголовна причина байдужості народу до «контрреволюції» — відсутність самої революції. Не бачить народ, чим нова влада відрізняється від старої. Тому і байдужий до закликів «патріотів» та «активістів». Але це все, як вже було вказано, не головне. Головне — у нас немає інших! Усі без винятку керівники державних структур є продуктом їхнього особистого кар’єрного зростання. Винятково завдяки власним здібностям і таланту можна очолити приватну фірму чи навіть велику корпорацію. Теж приватну. Коли ж ідеться про державу, то аби стати начальником, слід робити кар’єру. Тобто не показувати свої здібності й таланти, а навпаки — показувати керівнику, який він розумний. Тоді той керівник тебе кудись просуне. А оскільки у нас тепер демократія, то для просування слід бути у команді, яка або має владу, або має дуже великі шанси цю владу отримати. Тож у разі, коли за кілька років у нас прийде до влади «партія валянків», то щонайменше половина чиновників буде у цій партії. А як інакше? Вони що — ідіоти? Хто піде до партії, яка не має шансів стати владою? Де поділись тисячі «нашоукраїнців», що п’ятнадцять років тому палко підтримували Ющенка? Підтримують інших! І немає значення кого. Гадаєте, наші радикали не знають, хто такий Ляшко? Знають краще за нас із вами. Так само «партійці» знають, хто така Тимошенко, хто такий Порошенко та інші. Їм це байдуже. Головне — потрапити до влади, аби безкорисливо служити людям. У цьому прагненні однакові абсолютно усі, хто був при владі, є при владі чи буде при владі. Інших немає. І не буде. Чи погано це? Думаю, якщо і погано, то не дуже. Нехай собі чубляться між собою, нехай брешуть одне на одного, нехай «викривають зловживання». А ми просто будемо обирати. Спочатку одних, потім інших. Нехай метушаться, нехай вистрибують із штанів, бажаючи нам сподобатися. Не ми перед ними, а вони перед нами. Хіба це так погано?
Микола НЕСЕНЮК.
