Тут місцеві навколофутбольні діячі дискусію завели. Як футбольну команду в місті перейменувати. Дочекалися, поки про ту команду практично всі забули, а діти, яким до 16-ти, знають стадіон виключно як прибудову до базару. Власне, воно завжди так. Коли не можеш зробити справу, починаєш перейменування. Бо ж це і не коштує практично нічого, і зусиль багато не забирає, і видимість діяльності створює. Гадаю, що більшості рівнян однаково, як буде називатися група футболістів, що ганятимуть м’яча у нижчій лізі за бюджетні та спонсорські гроші, називаючи себе «професіоналами». Справжні професіонали вже скоро двадцять років як крутяться поруч із стадіоном на базарі й не беруть у голову якийсь там футбол. Хоча історія назви нашої футбольної команди таки цікава.
Тут місцеві навколофутбольні діячі дискусію завели. Як футбольну команду в місті перейменувати. Дочекалися, поки про ту команду практично всі забули, а діти, яким до 16-ти, знають стадіон виключно як прибудову до базару. Власне, воно завжди так. Коли не можеш зробити справу, починаєш перейменування. Бо ж це і не коштує практично нічого, і зусиль багато не забирає, і видимість діяльності створює. Гадаю, що більшості рівнян однаково, як буде називатися група футболістів, що ганятимуть м’яча у нижчій лізі за бюджетні та спонсорські гроші, називаючи себе «професіоналами». Справжні професіонали вже скоро двадцять років як крутяться поруч із стадіоном на базарі й не беруть у голову якийсь там футбол. Хоча історія назви нашої футбольної команди таки цікава. Перші десять років свого існування футбольна команда на зарплаті, створена у Рівному наприкінці п’ятдесятих, мала назву «Колгоспник». На футбол ходили люди, купуючи квитки по п’ятдесят копійок, а на поле виходили непогано оплачувані як на ті часи «колгоспники», привезені до нас із різних міст тодішнього СРСР. Назва ця нікого не ображала, хоча поміж себе «колгоспниками» народ називав тоді людей не дуже освічених. Нікому той «Колгоспник» не заважав, аж поки команду не передали до іншого відомства і постало питання про нову назву. Мало хто пам’ятає, що взимку 1968 року колишній «Колгоспник» провів товариську гру з командою Житомира під назвою «Партизан». Але назву цю не затвердили у Москві, бо ж партизани в наших краях були, як відомо, не тільки радянськими. Зупинились на назві «Горинь», яка за аналогією з новозбудованим за містом рестораном із такою ж назвою була перероблена народом на «горлинь». Занадто часто бачили футболістів по ресторанах. Далі був «Авангард», а потім «Верес». Останню назву придумав мій знайомий, який у ті часи очолював міський спорткомітет. Назву придумали, а ось грошей вже не було. Настали нові часи. Змінилося життя, зникли обкоми та райкоми, помінялися пам’ятники на майданах і прапори на сільрадах. І колгоспи теж потроху зникли. Так само зник у місті нашому і футбол. Зник як суспільне явище, як видовище, на яке б ходили глядачі, про яке б мужики годинами говорили, збираючись за кухлем пива чи жменькою зернят. Тепер у нас у футбол грають як у Англії сто років тому — взимку і по грязюці, збираючи на такі турніри десятки аматорських команд. І хоч би одна з цих команд додумалась назватися «Колгоспником»! Чому ні? У ті часи, коли існувала така футбольна команда, колгоспи вже не були тими, що у старі часи. Народ у колгоспах не перепрацьовувався, більше розкрадаючи колгоспне, ніж додаючи своє. Ті, кому за п’ятдесят, ще досі згадують ті колгоспи з легким смутком. Це вам не сучасні господарства донецьких «аграріїв» з охороною, з яких не те що вантажівку зерна, як колись, а й мішка не вкрадеш. Немає повернення назад. Не можна повернути шістдесяті роки, але можна залишити про них спогад. Назва футбольної команди «Колгоспник» була б найкращим таким спогадом. І традиції були б збережені, й другої такої назви в жодної іншої команди точно не було б. Хоча хто знає, може, хтось вже зареєстрував десь торгову марку «Колгоспник» і за неї платити треба?
