Колись це було суворо заборонено. Але, на щастя, у Рівному за часів влади комуністів вільно продавалися кольорові польські журнали.
Там я і побачив вперше оті конкурси та змагання, які в СРСР забороняли. Це були конкурси краси та змагання «культуристів», людей, що спеціально нарощували собі м’язи, аби потім показати їх публіці. Ну, з конкурсами краси все ясно — чому не подивитися на майже оголених молодих дівчат із гарними фігурами? Один раз. Ну, може, два. Потім набридає. Інша справа — «культуристи» або, як їх тепер називають, «бодібілдери». Тут все не просто так, як у «красунь», які просто показують те, що мають. Тут люди самовіддано трудяться над тим, аби наростити собі того чи іншого м’яза у тому чи іншому місці. Займаються у тренажерних залах, вживають спеціальні харчі, страждають без води під час «підсушування»… Коротше, там ціла наука. Мета якої — вийти на сцену і показати людям, що і де ти собі накачав. Або накачала — жінки у цій справі від чоловіків не відстають, а навпаки — випереджають. Бо ж відомо, що жінка заради успіху здатна на все. Тож дивився я на це усе і згадував, де міг раніше бачити щось подібне? Коли б люди змагалися не у швидкості, спритності, силі чи витривалості, а у красі спини, сідниць, плечей, рук та інших частин тіла. Нарешті згадав — бачив таке у давні часи на виставці досягнень народного господарства у Києві. Там у павільйоні «тваринництво» показували найкрасивіших коней та кобил, корів і биків, свиней та кнурів, кіз і козлів, овець та баранів і так далі. Екскурсовод із знанням справи пояснював особливості вирощування тої чи іншої худоби, аби у неї виросло те, що треба, і не виросло те, що не треба. Запитаєте, кому треба? Напевно, хазяїну тих тварин, я так думаю. У тварин, ясна річ, ніхто згоди не запитував. Вважалося, що кобила має бути задоволена тим, що її заради певної мети спеціально годують і тренують у манежі. Пригадую, що добути ту екскурсію до кінця мені не вдалося. Не витримав запаху, що стояв довкола виставочних кіз та свиней. На повітря вибіг віддихатися. А там картинки з «портретами» тих козячих та свинячих красунь і красенів. Не знав я тоді, що і люди здатні самі себе тренувати та відгодовувати заради того, щоб показати публіці. Щоб оцінив народ красу людського м’яса! Хтось скаже, що це спорт, але це буде неправдою. У спорті люди тренуються заради досягнення результату, а не для того, аби показати публіці красу своїх сідниць. Хоча серед спортсменів та спортсменок людей із гарними сідницями та іншими частинами тіла набагато більше, ніж серед тих, хто спортом не займається. Не подумайте, я не проти того «бодібілдингу» — вільні люди вільні робити що їм подобається! Але коли їх бачу, не можу не подумати — для чого? Куди понесе «бодібілдерша» ті свої м’язи? Кому буде показувати? І навіщо? Не можу зрозуміти. Подумав було ще раз сходити на ту виставку коней та баранів. Сказали, що немає вже там тої виставки. Там тепер тренажерний зал!
Микола НЕСЕНЮК.
