Це сталося восени 1973 року. Тодішні керівники СССР вирішили бойкотувати вирішальний матч за вихід до фінального турніру футбольного Кубка світу-1974. Він мав відбутися в чилійській столиці Сантьяго, але там перед цим стався державний переворот, який не сподобався московським її 9керівникам. Так наші футболісти вперше в історії опинилися поза світовим фіналом.
Найкращі матчі того турніру показували в нас по телебаченню.Тож вітчизняні футбольні вболівальники, принаймні більшість із них, перетворилися на симпатиків команд Бразилії, Німеччини, Польщі. І Нідерландів, чию збірну в нас тоді чомусь розхвалювали сильніше ніж яку-небудь Юлію Тимошенко перед виборами — причому абсолютно безплатно.
Я ж ні секунди не сумнівався в перемозі західних німців із великими Йозефом Маєром у воротах, Францем Беккенбауером у центрі поля та Гердом Мюллером у нападі. Був певен тоді й залишаюся з цією впевненістю досі, що перемогти тих західних німців могли лише наші, взявши реванш за поразку у фінальному матчі Євро-1972. У тому програному фіналі в нас ще не було Олега Блохіна та Леоніда Буряка, а тепер вони перебували в найкращій своїй формі.
Але команди нашої там не було через той злощасний переворот у Чилі. Якби не він, то ми тепер, можливо, складали б легенди не про перемогу над ”Баварією” з Маєром, Беккенбауером та Мюллером у неофіційному Суперкубку Європи-1975, а про перемогу над Західною Німеччиною у фінальному матчі Кубка світу. І Блохін став би найкращим футболістом Європи не 1975-го, а 1974 року!
Але той турнір пройшов тоді без нас. А потім ще один, і ще, і ще! Ми вже звикли до того, що нашим футболістам за щастя просто потрапити на світовий футбольний фінал, а не виграти його. До того, що все найцікавіше у світовому футболі відбувається без нас. А почалося все це майже пів століття тому.
І тепер нам слід працювати над тим, щоб повернутися у великий футбольний світ. Щоб нічого в тому світі не відбувалося без нас.
