На дев’ятому місяці війни особливо вражають рекламні оголошення, розвішані ще до 24 лютого і які ще досі з різних причин не зняли. Одне із них з осені минулого року висить у самому центрі Києва. З плакату у вітрині книгарні «Наукова думка», що знаходиться на Грушевського, 4, на вас дивиться немолодий громадянин, на обличчі якого зустрілися одразу два бажання – виглядати грізним і водночас розумним. Підтвердженням цього має бути назва книжки, написаної цим громадянином – «Как победить Россию в войне будущего». Звуть цього громадянина Володимир Горбулін.
Мої враження від цієї вітрини з часом змінювались. Спочатку я був байдужий – чого лише не напише людина, яка чомусь вважає себе політичним стратегом світового масштабу, про що той світ якось і не здогадується?
Потім, коли над столицею загриміли вибухи, я очікував, що згаданого Горбуліна терміново призначать як не головнокомандувачем, так його першим заступником. Ну нехай другим…
Потім, коли все трохи затихло, ця вітрина почала мене дратувати. Особливо тим, що рекламований рецепт перемоги був написаний чомусь мовою нашого ворога.
Тепер же я сприймаю цей незнятий довоєнний артефакт як свідчення нашої недолугості, що має залишитись у минулому. Тим більше, що сусідню вітрину цієї ж книгарні нещодавно хтось розбив. Не інакше як диверсанти, які в темряві кинули каменюку трохи не туди.
Якщо ж серйозно, то згаданого Володимира Горбуліна я пам’ятаю ще з 1994 року, коли він став секретарем щойно створеної РНБО, тої самої, де тепер секретарем Олексій Данилов. Хто придумав цей орган - не знаю. Може, щойно обраний тоді президент Леонід Кучма, а може, і сам Горбулін, якого представили Кучмі як видатного інтелектуала.
Тоді Горбулін регулярно давав інтерв’ю та виступав у пресі з довгими аналітичними статтями, від яких мухи дохли. Врешті його таки відправили писати ці статті на іншу посаду, а всі подальші спроби цього стратега повернутися до влади завершувалися невдачами.
Але ж хтось таки його підтримував, хтось заохочував писати оту муру на русскам язикє. Бо ж Горбулін до останнього дня залишався у числі тих, хто не вважав за потрібне говорити рідною мовою, вважаючи, як і деякі популярні блогери, що ворожа мова допоможе йому повернутися до влади або хоча б приваблювати спонсорів для своєї творчості.
А може, все було навпаки? Може, ця так і не продана досі книга Горбуліна із рецептом перемоги над ворогом була добре продуманою диверсією?
Може, вороги, начитавшись цих «стратегічних прогнозів», подумали, що так воно насправді і буде, через що обрали для війни хибну стратегію?
Не знаю. Бо книги тої не читав і не збираюся. Для снодійного у мене є інші не менш занудні книжки.
Микола НЕСЕНЮК.
