У СССР кожна бібліотека, від сільських та шкільних до центральних, мала 50 томів “полнава сабранія сачінєній Лєніна”. У згаданих томах було все, що той Лєнін встиг написати за своє життя – від статей до газет та журналів до листів та записок. Все це було упорядковане цілими інститутами науковців, видано і розіслане повсюди. У цих томах слід було шукати відповіді на всі запитання і цитувати написане там де треба і не треба.
Після 1991-го всі ці томи викинули на макулатуру і нікому не спадає на думку щось із них цитувати. Бо нема там нічого насправді вартого уваги.
Окрім зібрання творів Лєніна у тих бібліотеках були томи Брєжнєва із його статтями та промовами. Різниця була в тому, що Лєнін справді все це сам писав, а за Брєжнєва це робили інші. Звідти теж щось цитували. Після його смерті видання томів під назвою “Лєнінскім курсом” припинилося і всі ці томи пішли до макулатури.
Згадав про це все, зайшовши днями до книгарні, де виставлені томи промов Зеленського останніх місяців. З першого дня війни їх видавали щомісяця, але щось там сталося і останнім томом у книгарні був шостий. А війна триває вже десятий місяць.
Хочеться вірити, що ті розумні люди, що пишуть Зеленському щоденні звернення, підказали йому, що звернення, навіть дуже правильне та емоційне, живе лише один день як стаття у газеті. Щоб звільнити місце для нового.
Навряд чи хто перечитуватиме ці звернення колись у книжках. І серія томів промов Зеленського завершиться одразу після того, як його переоберуть.
Тому і не варто продовжувати видавати ці томи, йдучи “Зеленінським курсом”.
Микола НЕСЕНЮК.
