Колись у дитинстві прочитав французьку книжку про підлітків, які аби допомогти когось урятувати, взяли участь у телевізійному шоу із запитаннями та відповідями, де один із цих підлітків вийшов до фіналу і виграв мільйон старих французьких франків, що становило на той час близько десяти тисяч доларів. Зрозуміло, що у ті давні часи нічого подібного у нашому телевізорі бути не могло, а про мільйонерів, навіть у старих франках, ми могли дізнаватися лише з книжок та кінофільмів. Та й книжку ту дитячу переклали у комуністичні часи на українську, напевно, лише тому, що діти у книжці прагнули виграти багато грошей не задля особистого збагачення, а заради благородної мети.
Колись у дитинстві прочитав французьку книжку про підлітків, які аби допомогти когось урятувати, взяли участь у телевізійному шоу із запитаннями та відповідями, де один із цих підлітків вийшов до фіналу і виграв мільйон старих французьких франків, що становило на той час близько десяти тисяч доларів. Зрозуміло, що у ті давні часи нічого подібного у нашому телевізорі бути не могло, а про мільйонерів, навіть у старих франках, ми могли дізнаватися лише з книжок та кінофільмів. Та й книжку ту дитячу переклали у комуністичні часи на українську, напевно, лише тому, що діти у книжці прагнули виграти багато грошей не задля особистого збагачення, а заради благородної мети. І ми повинні були тішитися тим, що для щастя у нашій країні жодних мільйонів не потрібно. У нас і так усе є. Питання «звідки?» якось не ставилося. Бо заробляти гроші ніхто нікого не вчив. Дітей, звісно, теж. Гроші у дитячих казках бралися якось самі по собі, в основному із знайдених скарбів та доброї волі чарівників. Навіть діти розуміли, що ці казкові гроші, золото та діаманти не справжні. Справжні гроші побачили вже наші діти та онуки. Теж по телевізору та в кіно. А як інакше? Який дурень буде знімати для дітей кіно чи писати книжку про тяжку і невдячну працю, про справжній бізнес, в якому великі гроші приходять лише до одиниць і зовсім не за помахом чарівної палички. Якщо показувати таке, то й жити не захочеться. Щоб хотілося, і винайшли усі оці телевізійні програми з великими виграшами, задля яких не треба багато працювати, а варто лишень правильно відповісти на прості на перший погляд запитання. Щоправда, останнім часом програм таких стало менше. Люди поступово зневірились у можливості обіграти хитре телебачення і отримати мільйон. Аби освіжити ці надії, зробили всесвітню кінопрем’єру, перед цим нагородивши купою «Оскарів» фільм про індійського бідняка, який виграв той самий мільйон у тому самому телевізійному шоу. Сюжет цього кіно не те щоб не новий, він древній, древніший, мабуть, за саму Біблію. Бо немає у світі народу, від північних лісів до африканських джунглів, який би не мав казочок про те, як бідний, але розумний герой раптом розбагатів. З тих часів людство вийшло з печер та вігвамів, винайшло електрику, космічні кораблі, Інтернет, мобільний зв’язок і могутні гелі для очищення унітазів. А нового рецепта для збагачення бідного та розумного досі немає. Ту саму стару казочку про хлопчика, який із бідного раптом став багатим, переспівують тепер за допомогою найновіших засобів технічного прогресу. Кіно про «мільйонера з нетрів» нині можна скачати з Інтернету і передати через космічний зв’язок у будь-яку точку земної кулі. Але перед тим як отримати насолоду від казочки, слід за це заплатити. Тож висновок простий — мільйонером стає саме той, хто найкраще розповідає чи показує казку про бідного, який раптом став багатим. Не усім це до снаги. Київський міський голова Черновецький теж днями видав книжку «Як стати мільйонером». Читати її не хочеться. Хочеться просто відібрати ті мільйони собі. Якщо не силою, то через телевізор, зігравши у ту саму гру, в якій, якщо вірити старій книжці та новому кінофільму, можна легко стати мільйонером.
