Міліцейська пауза

1176 0

Ми у соцмережах:

Міліцейська пауза

Це знають усі, хто більш-менш регулярно відвідує театр або дивиться театральні вистави по телевізору чи у відеозапису. Тим, хто до театру тимчасово не ходить, нагадаю, що головний талант справжнього артиста полягає у вмінні зробити паузу. Не говорити щось, не показувати, не рухатись, а просто у потрібний момент зупинитись і замовчати. Щоб глядач усе сам відчув і зрозумів. І чим краще артист вміє отак у потрібний момент зупинятися, тим більше він вражає своєю грою глядача, примушуючи його сприймати переживання героя вистави як власні. Не знаю, чи водять наших міліціонерів до театрів, чи, може, у дитинстві вони там були, чи батьки їм розповідали або старші товариші по службі, але з паузами у них стає все краще і краще. Переконуюсь у цьому щораз, коли мене зупиняють на дорозі за порушення правил руху.

Це знають усі, хто більш-менш регулярно відвідує театр або дивиться театральні вистави по телевізору чи у відеозапису. Тим, хто до театру тимчасово не ходить, нагадаю, що головний талант справжнього артиста полягає у вмінні зробити паузу. Не говорити щось, не показувати, не рухатись, а просто у потрібний момент зупинитись і замовчати. Щоб глядач усе сам відчув і зрозумів. І чим краще артист вміє отак у потрібний момент зупинятися, тим більше він вражає своєю грою глядача, примушуючи його сприймати переживання героя вистави як власні. Не знаю, чи водять наших міліціонерів до театрів, чи, може, у дитинстві вони там були, чи батьки їм розповідали або старші товариші по службі, але з паузами у них стає все краще і краще. Переконуюсь у цьому щораз, коли мене зупиняють на дорозі за порушення правил руху. Нормальна ситуація — їдеш собі полем чи лісом, аж раптом нізвідки з’являється інспектор і повідомляє, що навколо не поле чи ліс, а населений пункт. І справді, за кілометр стоїть відповідний дорожній знак, на прохання переставити який у належне місце, тобто перенести з поля до початку села чи міста, ввічливий інспектор відповідає, що ставлять знаки не вони. А далі починається найцікавіше. Інспектор просить показати документи і зникає з ними у своєму авто. Ніби протокол складає. Причому так довго, що за цей час можна було б написати середніх розмірів оперу. Не оперу в сенсі оперативному уповноваженому, а оперу як предмет мистецтва. Тут мистецтво розпочинається тоді, коли ти не витримуєш і підходиш запитати, чим таким цікавим інспектор із твоїми документами так довго займається. У більшості випадків служитель закону пропонує усамітнитися з ним у його службовому авто, де починає неквапом розповідати про те, яке було скоєно порушення і скільки за це доведеться сплатити штрафу за новими розцінками. Звучить тризначна сума і настає ота сама пауза. Треба думати, для того, аби порушник зрозумів усю глибину своєї відповідальності за порушення правил дорожнього руху. Один інспектор під Полтавою навіть додав до тої суми строк виправних робіт, який мені загрожує за обгін у невстановленому місці. Пауза триває рівно стільки, аби інспектор збагнув, чи писати йому той протокол далі, чи… Далі ініціатива переходить до порушника, який, почувши суму, скажімо, у шістсот гривень, має час подумати, чи не варто обійтись чимось подешевше. Про десятку чи двадцятку, якою можна було відкупитися торік, вже не йдеться. А про скільки? Днями наша місцева ДАІ роздавала порушникам прохання не давати інспекторам хабарів. Прохання було зроблено у вигляді купюри номіналом у двісті гривень нового зразка. Сумні очі Лесі Українки промовляли з тої купюри, що саме про такі хабарі тепер йде мова. Ну справді, чому попередження не надрукували у вигляді, наприклад, п’ятдесятки чи сотки? Певно тому, що очі Михайла Грушевського і Тараса Шевченка не такі промовисті. А може тому, що ні Грушевський (50 грн.), ні Шевченко (100 грн.) не писали драматичних творів. А ось Леся Українка (200 грн.) писала. Знала письменниця, що таке справжня театральна пауза, упродовж якої можна пробігти подумки не лише крізь усе своє минуле життя, а й крізь вміст свого гаманця чи кредитної картки. Не подумайте, що драматичні таланти наших інспекторів на дорогах — це щось нове і небачене досі в історії. Колись у законослухняній Австрії їхній інспектор так само пояснював мені, зупинивши поблизу Відня, скільки сотень євро мені доведеться сплатити за все, що я перед його світлими очима напорушував. Пауза у виконанні австрійського поліціянта була оцінена мною у п’ятдесят євро готівкою, що було прийнято ним як гонорар за акторську майстерність. Квитанції він мені виписувати не став. Запитаєте, чим закінчився мій діалог із вітчизняним інспектором під Житомиром? Зроблю паузу. Щоб ви самі здогадались.




ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також