Араби кажуть, що аби вчинити мудро, слід запитати поради у жінки і зробити навпаки. Ми не араби, але після кожного звернення Ющенка до народу щодо того, що все буде гаразд, люди, не дослухавши, біжать до обмінних пунктів скуповувати долари. Про запас. Щоб були. Настільки велика наша довіра до влади. Але ж зміни відбулися. Двадцять років тому народ хапав сіль, сірники та олію, хліба буханці сушив на сухарі, бензин заливав усюди, де можна і не можна, цигарки до комор тягнув… Тепер не те. Тепер цивілізація. За двадцять років демократії та ринкової економіки ми зрозуміли нарешті, що ні хліб, ні сіль, ні бензин із цигарками нікуди від нас не подінуться. Вони будуть завжди. А про запас? Ми ж не можемо жити без запасу.
Араби кажуть, що аби вчинити мудро, слід запитати поради у жінки і зробити навпаки. Ми не араби, але після кожного звернення Ющенка до народу щодо того, що все буде гаразд, люди, не дослухавши, біжать до обмінних пунктів скуповувати долари. Про запас. Щоб були. Настільки велика наша довіра до влади. Але ж зміни відбулися. Двадцять років тому народ хапав сіль, сірники та олію, хліба буханці сушив на сухарі, бензин заливав усюди, де можна і не можна, цигарки до комор тягнув… Тепер не те. Тепер цивілізація. За двадцять років демократії та ринкової економіки ми зрозуміли нарешті, що ні хліб, ні сіль, ні бензин із цигарками нікуди від нас не подінуться. Вони будуть завжди. А про запас? Ми ж не можемо жити без запасу. Недарма ж мудрість народна каже, що поки гладкий засохне, худий припинить своє біологічне існування. Знає народ народні приказки, товстішає з кожним роком наш співвітчизник, гладшає. На собі носить отой запас. Та мало його. Хочеться мати іще що-небудь. Гроші, наприклад. Заняття невдячне, скажу вам. Вже скільки поколінь на цьому палилося — нічого не навчилися. Маєш зайві гроші — витрать! Купи собі те, що хочеш, якщо не вистачить — візьми кредит. Не витрачають. Точніше, витрачають, але не так. Купив ніби влітку те, що хотів, а тепер воно дешевше стало удвічі. Жаба душить — дихати не можна. Висновок? Якщо душить, значить, не треба воно тобі було. Оте саме, що ти так задорого купив і що тепер подешевшало. Тобі інше було треба! Не майно, не цінності, не гроші. Тобі бракувало відчуття стабільності. Не вистачало віри у те, що завтра буде краще, аніж сьогодні. А де ту віру узяти? Як повірити, що завтра не буде гірше? Як уберегти себе від бажання накупити чогось про запас? Бо ж розум підказує, що варто чогось багато набрати, воно одразу ж починає дешевшати. А це нові душевні страждання. Один вихід — робити інвестиції. У що? Кілька наших громадян вирішили вкласти чесно зароблене у власне обрання міським головою. Я не запитую, звідки вони стільки грошей назбирали, все життя на державній службі проживши. Певно, берегли копійку до копійки, аби обратись на високу посаду. І що тепер? Дарма витрачались? Ви так гадаєте? А навіщо вони колись зберігали грошики про запас? Куди їм оце чесно зароблене подіти? А тут така нагода цілий місяць розвішувати свої портрети по всіх вулицях, аби тебе такого гарного усі побачили й оцінили. Коли ще така нагода буде? Звісно, свої портрети можна розвішувати і просто так. Аби гроші були. Але народ не зрозуміє. Із податкової прийдуть, із лікарні психіатричної почнуть телефонувати. А так — вішай своє зображення хоч в анфас, хоч у профіль, бери участь у телевізійних програмах, розповідай про себе у газетах, збирай людей, аби розповісти, який ти хороший. Один мужичок вже десять років так робить. Щойно вибори міського голови — так він себе коханого висуває. І тепер висував. І за два роки, коли нові вибори будуть, знову висуне. Навіщо? Окрім всього, що ми вже сказали, є ще одна причина. Висуваються такі, як він, про запас. Щоб було що згадати. Щоб відчувати потім, що недарма прожив життя. Що не сидів на мішках із борошном, чекаючи голоду, не закопував золото на дачі, щоб потім забути, де закопав. А жив усе життя, аби стати міським головою. І не біда, що не став. Я теж не став пілотом винищувача, як мріяв у дитинстві. Але ж це було давно й один раз. А у голови можна висовуватись все життя. Про запас.
