Днями нам повідомили, що у Дніпрі почнуть будувати «транспорт майбутнього», капсула якого буде перевозити пасажирів із швидкістю літака. Повідомлення були різні, залежно від рівня освіти кореспондента і наявності совісті у редактора новин.
Тому що насправді йшлося лише про кілька слів із чергового виступу нашого міністра інфраструктури, в якому він сказав про якусь домовленість із компанією, що просуває разом із самим Ілоном Маском згаданий «транспорт майбутнього». Цей наш міністр взагалі цікавий тим, що періодично щось обіцяє, а потім ці обіцянки не здійснюються. Бо ми ще торік, якщо йому вірити, мали б літати дешевими авіамаршрутами іноземних лоукостерів, а насправді нас, а точніше тих, хто таки вирішив кудись летіти, досі обдирає як липку авіакомпанія Коломойського. Зовсім забув — у нас ще потяги з’являться з найновішими іноземними локомотивами. І про це нещодавно міністр той самий розповів. Коротше, повний комплект — новітні потяги, дешеві авіарейси, поїздки у надшвидких капсулах… І усе це у вигляді обіцянок, які радісно розносять вітчизняні засоби масової інформації. Особливо цікаво про це читати у вагоні приміського потяга, що їде з Рівного на Сарни. Взагалі поїздки у цих вагонах можна було би продавати яким-небудь японцям у вигляді атракціону жахів. Особливо якщо додати до цих вагонів їхніх пасажирів. Чверть століття тому ці самі вагони були новішими, а роль нинішнього міністра інфраструктури виконував у нас у газеті юний журналіст на ім’я Леонід. Десь, здається, влітку 1993-го ми з ним придумали «волинську космічну фундацію», яка мала звести у поліських лісах новий космодром для незалежної України. Написали про це декілька статей із «науковим обґрунтуванням». Частина читачів щиро посміялася над цими нашими вигадками, чого ми і хотіли. Але на наш подив, знайшлося чимало таких, хто повірив! Писали до редакції листи з пропозиціями і навіть просилися на роботу в цю нашу «космічну фундацію». Той журналіст у нас в газеті довго не затримався. Природний талант і багата фантазія допомогли йому зробити кар’єру у столиці. Але його справа досі живе і процвітає! Людей, які готові вірити у найбезглуздіші видумки і сприймати всерйоз обіцянки, не підкріплені нічим, окрім вміння безсовісно брехати, стало за понад двадцять років набагато більше. Мені взагалі здається, що таких серед нас — більшість. І оголоси завтра, наприклад, про набір охочих полетіти на Сонце, одразу виникне багатотисячна черга. А коли хтось зауважить, що на Сонці усі згорять, йому скажуть, що знають, не дурні, тому полетять туди вночі. І надалі записуватимуть охочих.
Микола НЕСЕНЮК.
