Так воно зазвичай і трапляється. Довго думаєш над чимось важливим, шукаєш відповідь на складне запитання, аж раптом з'являється людина, яка все це формулює просто і зрозуміло одним-двома словами. Не тими словами, які, кажуть, заборонили у країні їхнього походження, а нормальними ніби зовні висловами. Коротше, днями по телевізору показували Донбас, де вулицями звільненого від бандитів населеного пункту блукали журналіст та оператор у пошуках "вдячних місцевих жителів". Робота, скажу я вам, не проста. Бо добре цих "жителів" знаю з досвіду минулих років. Але молоді журналісти таки виконали завдання. Знайшли жінку років приблизно п'ятдесяти із слідами нездорового способу життя на обличчі та двома десятками зайвих кіло на тілі. Жінка сказала просто і майже геніально: "Ми хатім міра і пєнсії!". Цими словами вона найбільш влучно, як на мене, охарактеризувала "характєр Донбасса". Бо насправді більшість населення цієї території цікавить лише "пєнсія". Щодо "міра", то ж вони не знали, як можуть озвіріти їхні хлопці, якщо їм дати зброю. І не треба про Росію.
Так воно зазвичай і трапляється. Довго думаєш над чимось важливим, шукаєш відповідь на складне запитання, аж раптом з'являється людина, яка все це формулює просто і зрозуміло одним-двома словами. Не тими словами, які, кажуть, заборонили у країні їхнього походження, а нормальними ніби зовні висловами. Коротше, днями по телевізору показували Донбас, де вулицями звільненого від бандитів населеного пункту блукали журналіст та оператор у пошуках "вдячних місцевих жителів". Робота, скажу я вам, не проста. Бо добре цих "жителів" знаю з досвіду минулих років. Але молоді журналісти таки виконали завдання. Знайшли жінку років приблизно п'ятдесяти із слідами нездорового способу життя на обличчі та двома десятками зайвих кіло на тілі. Жінка сказала просто і майже геніально: "Ми хатім міра і пєнсії!". Цими словами вона найбільш влучно, як на мене, охарактеризувала "характєр Донбасса". Бо насправді більшість населення цієї території цікавить лише "пєнсія". Щодо "міра", то ж вони не знали, як можуть озвіріти їхні хлопці, якщо їм дати зброю. І не треба про Росію. Якби оті усі тіточки встали й усі разом пішли в атаку, той Путін тікав би від них аж до Тихого океану разом з усіма своїми збройними силами та ядерним потенціалом. Це не перебільшення. Ми кажемо, що хлопці, які там воюють, герої. А слабо цим героям щодня йти без касок та бронежилетів крізь вулиці, що наскрізь прострілюються, до того місця, де оформляють та видають пенсії? А "жінки Донбасу" йдуть і нічого не бояться. Давня знайома, яка, з одного боку, ніби перелякана вибухами та пострілами, розповідає, як йшла крізь самісіньке лігво бандитів оформляти пенсію: "А что било дєлать? Надо било успєть, пока оформляют с пятідєсяті пяті!". Так що не так там усе страшно, якщо люди на таке здатні! Померти готові від шаленої кулі заради того, щоб наблизити ту саму щасливу мить пенсії! Не смійтеся. Вони ж заради того живуть. Та ви й не смієтеся, як я бачу. Бо ж самі вже на пенсії. Хто хитріший, як прокурорські з міліцейськими, із сорока з чимось років, усі інші — хто з якого віку зміг. Ви ж чи не всі від чогось там постраждалі, чи не усі маєте пільговий стаж та ще якісь штуки, аби чимшвидше почати отримувати омріяну пенсію! Підозрюю, що ви б на цю пенсію, якби було можна, пішли б одразу після школи. Чим погано? З голоду не помреш, зате можна не працювати або працювати на півставки, щодня проклинаючи владу за низькі пенсії. Чи все це не так, і я усе це придумав? Ну якщо і придумав, то зовсім небагато, заради виразності. Може, й не кожен перший із вас мріяв із дитинства про пенсію, а кожен другий. Хоча сумніваюсь… А поки що повернемось на Донбас, де народу через російський телевізор, який із задоволенням транслювали їм десятки років, пообіцяли не українські, а російські пенсії, які набагато вищі. Ось народ і побіг як по команді на "референдум", аби швидше до Росії потрапити, не виходячи з дому, і почати пенсії більші отримувати. Що ці люди зробили не так? Інша річ, що не виходити з дому не вийшло. Точніше, вийшло, але занадто швидко і страшно. Та все одно біжать донецькі пенсіонери за пенсіями, не лякаючись мінометів та автоматів. І нічого, що пенсія поки що українська — візьмуть яку дають! Отож із Донбасом розібралися. Тепер на Європу подивимося. Ну чого, скажіть, вони там такі дурні по німеччинах, бельгіях, даніях, британіях та норвегіях? Чого працюють до 65, а то й до 67 років, аби на пенсію вийти? Чому не просяться до Росії, чи хоча б до нас, де за такий пенсійний вік ту владу умить би скинули? Бо ж народ наш сорокарічний, здоровий! Подивіться у п'ятницю по міських кафе на міліцейських "ветеранів", що горілочку смачно закушують! Напевно, все тому, що ті шведи з ірландцями російської мови не знають. А значить, не дивляться російських телесеріалів. А то б і вони давно покинули працювати і волали б у себе там "рeace and pension!". І не мали б у результаті ні того ні іншого, як та мадам із Донбасу.
