Слова, так само як і речі, від тривалого користування втрачають свій первісний вигляд. Не скажу, що псуються, але вже не ті, що нові. Саме тому в нас часто вбивцю звуть кілером, продавця — менеджером, міністра — злочинцем і так далі. Мене непокоять два слова — свобода і воля. Ці слова щодня вживаються нами у найрізноманітніших значеннях. Запитаєте, навіщо про це говорити? Наведу приклад — 95 відсотків нашого населення не розуміють різниці між крадіжкою і пограбуванням. На сто відсотків цю різницю розуміють лише ті, хто ці крадіжки та пограбування скоює, і ті, хто їх ловить і карає. А страждаємо ми. Бо коли дізнаєшся про різницю — буде вже пізно.
Слова, так само як і речі, від тривалого користування втрачають свій первісний вигляд. Не скажу, що псуються, але вже не ті, що нові. Саме тому в нас часто вбивцю звуть кілером, продавця — менеджером, міністра — злочинцем і так далі. Мене непокоять два слова — свобода і воля. Ці слова щодня вживаються нами у найрізноманітніших значеннях. Запитаєте, навіщо про це говорити? Наведу приклад — 95 відсотків нашого населення не розуміють різниці між крадіжкою і пограбуванням. На сто відсотків цю різницю розуміють лише ті, хто ці крадіжки та пограбування скоює, і ті, хто їх ловить і карає. А страждаємо ми. Бо коли дізнаєшся про різницю — буде вже пізно. Тож повернемося до теми. Свобода і воля насправді не синоніми. Подібно до крадіжки та пограбування вони відрізняються об'єктами та суб'єктами. Бо коли у тебе крадуть, ти втрачаєш лише те, що вкрали. А коли тебе грабують, можеш постраждати особисто — чи то морально, чи то фізично. І зарізати можуть грабіжники. Траплялося і трапляється. Окрім цього, одне може перейти в інше. Наприклад, якщо у тебе крадуть, а ти це помітив. Тоді буде вже не крадіжка. Це буде або грабіж, тобто тобі наб'ють морду і заберуть вкрадене, або ти упіймаєш злодія чи він від тебе втече. І не буде ні крадіжки, ні грабежу. Так-от, воля є у кожного з нас. У тому сенсі, що ми вільні робити те або інше. Залежно від нашого статусу плюс мінус наявності чи відсутності у нас того, що колись звалося совістю. Хтось вільний їсти вдома борщ, хтось — послати в атаку батальйон, хтось закохатися, хтось убити. Всі ці волі разом регулюються суспільством. І чим більше у цьому суспільстві свободи, тим загалом краще. Чому загалом? Тому що більшості з нас справжня свобода насправді не потрібна. Нам потрібне те, чого ми хочемо. Якщо ми при цьому думаємо про інших — це свобода, якщо лише про себе чи тих, хто разом, то це вже не свобода, а та сама воля, про яку ми вже казали. Знову наведу приклад. Кожен із нас вільний підтримувати у доброму стані свою оселю, автомобіль, одяг. А ось підтримувати у такому ж стані вулиці міст і сіл, якими ми ходимо чи їздимо у наших авто і у нашому одязі, ми не вільні. Можна, звісно, вийти і самотужки прибрати вулицю або її частину. Але ж там, де ти прибрав, хтось може одразу ж насмітити. Бо він вільний смітити. Якщо ж мешканці будинку, вулиці, міста підтримують порядок разом — тоді це вже свобода. Свобода жити у чистому будинку, на чистій вулиці, у чистому місті. Так, як живуть ті ж німці, шведи, норвежці та інші народи, які мають свободу. Свободу жити так, як вони хочуть усі разом. Аби зрозуміти, що вони хочуть, визнати, що їм насправді потрібно, та домовитись, як саме це зробити, вони обирають спеціальних людей, які й забезпечують їм обрану саме ними свободу жити на чистих вулицях чистих міст, із нормальними дорогами, працюючими водогоном, каналізацією, електропостачанням і так далі. Обрані для цього люди у них звуться владою, яку змінюють у тому разі, коли щось не так. Оскільки різним людям потрібно різне, вони об'єднуються, аби обрати ту владу, яка забезпечить їм кращу свободу жити так, як вони хочуть. Об'єднуються у різні організації, аж до політичних партій. А що у нас? Для чого ми обираємо владу? За якими ознаками? За якими завгодно, крім тих, що потрібні. Тому що тих, що нам потрібні, серед тих, кого ми обираємо, немає. Чому немає? Тому що ми сидимо кожен у себе і бережемо свою маленьку волю, нехтуючи свободою. Не розуміємо, що коли немає свободи, волю можуть відібрати. Хто саме? А ті, у кого тої волі більше. Хто з вас насправді хоч раз об'єднався з іншими людьми для того, щоб зробити щось добре не собі й тепер, а усім і надовго? Не мучтеся, не згадуйте. Не згадаєте. Якщо ж запитаєте дітей та онуків, яким після нас на нашій землі процвітати, то вони скажуть, що Воля — це оператор кабельних мереж, а Свобода — політична партія з лідерами, які роблять страшні обличчя в телевізорі. Хто поверне нашим словам їхнє справжнє значення? Хто дасть нам справжню свободу? Ніхто, крім нас самих. А щоб зробити це, слід для початку самим зрозуміти, що це таке — свобода!
